Усе твоє лишиться з тобою
“Тиждень уже їси без смаку, наче пташка на гілочці. Чи не закохалася часом, Оринко?” питала Ганна, домробітниця.
Еге ж, подобається мені один хлопець, але він наче мене й не помічає, зізналася Орина. Він теж студент, але на іншому курсі. Не знаю, що робити, щоб звернув на мене увагу.
Нічого не роби. Негоже дівчатам першими залицятися. У мій час…
Ой, тітко Ганно, про ваш час я вже чула. Зараз все інакше, перебила Орина, допиваючи каву. Гаразд, біжу, сьогодні на першу пару запізнюся викладач наш, той крутий, ще й на лекцію не пустить.
Біжи-біжи, перехрестила її Ганна й зачинила двері.
Орина поспішала на заняття. Вона народилася в заможній родині й з дитинства не знала потреби. Росла під наглядом тітки Ганни, старшої сестри матері, яка одночасно була й домробітницею. Дорослі кликали її Ганнусею, а Орина тіткою Ганею.
У Ганнусі була своя доля. Вийшла заміж у селі за місцевого Івана чоловіка працьовитого та доброго, але прожила з ним лише рік. Він загинув був лісником, імовірно, потонув у болоті. Шукали довго, так і не знайшли. Залишилася Ганна сама, навіть дитини не встигла народити.
Спочатку від горя хотіла втекти до монастиря, але потім передумала:
Яка з мене черниця? Ще молода, можу й брехнути, й лихого слова сказати.
Так і жила в селі з батьками. А молодша її сестра Марія вийшла заміж у місто. Їй пощастило чоловік був на пять років старший і вже займав посаду в районі. Згодом вони збудували великий будинок, народилася донька Орина. Тоді й запросила Марія сестру до себе:
Ганнусю, переїжджай до нас. Ми з чоловіком працюємо, а ти допомагатимеш по господарству, Оринку годуватимеш.
Ой, Марічко, з радістю! Мій Іван був добрим, я по ньому всі сльози виплакала. Боюся, тут у селі зітлію від туги. Більше заміж не хочу сумуватиму за ним.
Так і переїхала Ганна до сестри, сама себе називаючи домробітницею. Готувала з любовю, всім подобалася її їжа. Заміж і справді не збиралася, з хати рідко виходила хіба що до крамниці. У дворі саджала квіти, доглядала кущі.
Ганнуся любила Орину, як рідну доньку, бо сама її вирощувала. Водила до школи, зустрічала. Жили добре у дівчинки були найкращі іграшки, сукні. Підростаючи, Орина ніколи не прибирала в хаті й не гріла собі обід. Усе робила повненька, мяка, як подушка, Ганнуся.
Інколи вчила дівчинку господарювати:
Призвичаюйся до праці, Оринко. Не знаєш, як життя повернеться. Сьогоді добре, а завтра хто знає. Головне навчися готувати. Для жінки це перший козир. Коли вкладаєш у страву душу чоловіка причаруєш. У кожної кухарки свої секрети.
І в тебе є? питала Орина.
Авжеж!
Орина закохалася в Тараса гарного хлопця. Думала, що він її не помічає, але він таки помічав. У інституті всі знали, хто як живе. І про Орину знали, що вона з заможної родини. А Тарас високий, симпатичний хлопець із простої сімї, виховувався самотужки матірю.
Батьки нічого не помічали вони були зайняті. А ось Ганнуся відразу зрозуміла. Одного разу Орина прибігла додому радісна:
Лід тріснув! Сьогодні після пар ми з Тарасом гуляли, він мене морозивом частував!
Ого, хитрюга, знає, що дівчата солодке люблять, посміхнулася Ганна. Ну, і що далі?
Будемо зустрічатися!
Звісно, молода кров. Але ти його мені покажи. Я тобі одразу скажу, чи гідний він тебе.
Гаразд, згодом запрошу до нас у гості.
Через деякий час Тарас завітав до Орини. Ганнуся нагодувала їх, уважно придивилася до хлопця, але так, щоб він не помітив. Коли він пішов, Орина підбігла:
Ну як тобі Тарас? Хороший?
З виду так, спокійно відповіла Ганна. Але тобі не підходить. Душа в нього чорна. Як увійшов у дім, побачив наші хороми очі за
