З Ірою ми почали дружити ще коли ходили в дитячий садочок. «Не розлий вода» казали про нас наші батьки, адже ми всюди ходили разом, одягалися схоже й навіть вважали себе рідними сестрами. Пізніше пішли до школи, але з роками наша дружба лише міцнішала.
Все змінилося, коли ми підросли. Іра стала видною красунею. Красиве обличчя, тонка фігура, гарне довге волосся. Хлопці були в захваті від неї й падали перед нею штабелями. Чого не скажеш про мене. Підлітковий вік точно не пішов мені на користь. Ніхто з хлопців не звертав на мене жодної уваги. Я вважалася страшненькою подругою.
Паралельно з навчанням я влаштувалася на роботу офіціанткою. Там познайомилася із симпатичним барменом Романом. Ми почали зустрічатися, але я ніяк не хотіла знайомити свою подругу із Ромою. Боялася, що й він не втримається перед її вродою й піде від мене. З Ірою ми продовжували дружити, але назвати нас кращими подругами уже не можна було. Вона була зациклена на чоловіках і своїй місії вдало вийти заміж. Я хотіла закінчити навчання й влаштуватися на гарну роботу.
Після випускного Роман зробив мені пропозицію. На весілля я запросила Ірину бути моєю дружкою. Яка не яка, а вона все ж була моєю подругою. Саме тоді мій наречений й подруга вперше зустрілися. Ірина цілий вечір фліртувала з моїм чоловіком на моїх же очах. Коли я їй сказала, що мені це неприємно, то у відповідь почула правду свого життя: «Хіба я винна, що красивіша від тебе!»
Після весілля я обірвала будь-які зв’язки з подругою та перестала з нею спілкуватися. Минуло декілька місяців. Ми з Ромою з’їхалися та стали жити разом. Все у наших стосунках було чудово, поки я не застукала чоловіка з Іриною. Вони займалися любовними утіхами, прямо у нашому ліжку.
Хай такою ціною, але вона довела, що все ж таки краща від мене.
