Віту усі люди в селі знали та поважали. Вона була вправна господиня й хороша дружина. Працювала медичною сестрою на ФАПі й ніколи не відмовляла нікому в допомозі. Хоч вийшла заміж рано та про батьків ніколи не забувалася. Тільки випаде вільна хвилинка, а вже біжить матері на городі допомогти чи з татом у садку врожай зібрати.
Чоловік Віти працював водієм, тож частенько їздив за дорученням в інші міста. Бувало таке, що й на ніч залишав дружину без нагляду. Віта не боялася, але щоб мати не хвилювалася йшла ночувати до батьків.
Все в подружжя було добре, але довгий час бог діток не посилав. Нарешті жінка дізналася, що вагітна. Хотілося ділитися своєю радістю з усіма. Сусідка її попереджала, щоб не розповідала нікому, поки не впевниться, що все буде добре, щоб не наврочила, а Віта її не слухала. До роботи вона була дурна, не шанувалася, смикала важкі відра, поралася біля худоби. Сама не зрозуміла, як дитинки не стало.
Важко переживала своє горе Віта. Нічого не їла, не пила, нікого не слухала. Перетворилася на живого мерця. Щоб втамувати біль, стала в чарку заглядати. Чоловік того не витримав й вигнав дружину назад до батьків. Вони й раді допомогти, але не знають чим зарадити.
Колишня сусідка Віти кілька разів приходила навістити подругу, коли побачила, що від тієї мало що залишилося, вирішила, що настав час щось вирішувати. Якогось дня прийшла не сама, а зі своєю наймолодшою донечкою. Сказала Віті, що їй ні з ким малу залишити, передала донечку їй, а сама пішла у справах. Повернулася через кілька годин й побачила, як Віта на кухні їсти готує, поки її донечка поруч грається. Сусідка залишала малу у будні дні кожного разу забираючи її пізніше.
Віта сама не зрозуміла, як повернулася до життя. Чоловік також приходив миритися, просив, щоб вона повернулася й вони спробують ще раз. Діти – дивовижні маленькі люди. Вони можуть забрати у нас жагу до життя або ж навпаки пробудити від найстрашнішого горя.
