Я молодший син у сім’ї. Якщо говорити про дітей, як батьки їм допомагають, то скільки чую, завжди улюбленцями є молодші діти. В нашій сім’ї все навпаки. Моя старша сестра Світлана отримує від батьків усе, що забажає. Вона вміє випрошувати ту чи іншу річ. Якщо їй потрібно щось, то буде говорити про те тижнями, не допомагає, потім істерики. На які мама і тато не можуть не реагувати. Знаходяться гроші на купівлю дорогого смартфона чи взуття, чи одягу.
Для мене постійно одна відповідь, немає грошей, на Світлану витратилися. Поки був не одружений, на те не звертав уваги. Якщо немає грошей у батьків, як можна з них вимагати. Хоч для сестри то не була перепона. Вона завжди добивалася того, чого бажала. Як мама не плакала, що прийдеться влізти в борги, Світлана доводила своє. А мені шкода маму, коли вона сидить плаче, що нізащо купувати. Я розумію її й говорю, що мені нічого не потрібно.
Все змінилося, коли зустрів Наташу. Ми покохали одне одного. Я раніше не знав, що можна закохатися так, що без тієї дівчини життю не радий. У нас із Наташею взаєморозуміння. З перших зустрічей зрозумів, що вона моя половинка. Зустрічалися рік, потім запропонував одружитися. Як тільки батьки дізналися, що я збираюся одружуватися, розводили руками. Немає грошей. Перед цим купили машину для Світлани. Вона так захотіла.
Я впевнений, що зробила так сестра спеціально. Адже їй я відкрився, що є в мене дівчина, і збираюся одружитися. Так вона швиденько в батьків гроші випросила собі на машину. А в них із чоловіком є одна машина, це вже друга. І квартиру батьки допомагали купити, і ремонти робити. А для мене немає грошей. Я не можу вимагати так, як це робить Світлана, та образа не покидає мене. Адже могли сказати їй тверде, ні.
Коли ми розмовляли з Наташею про своїх рідних, виявляється вона у своїй сім’ї старша. Є менша сестра, яка нагадує мою Світлану. Для неї батьки ладні на все, лише б не влаштовувала істерики. Так що нам із Наташею нічого не лишилося, як розписатися в загсі без весілля. Посиділи в кафе, на тому закінчилася весільна церемонія.
Я запропонував мамі, щоб ми жили з ними. Адже квартира трикімнатна. Мама ніяково відповіла, що Світлана проти. Якщо ми житимемо, то вона потребує свою частку у квартирі й не дасть нам спокою. Тому мама з татом вирішили відмовитися від нас із Наташею.
Це вже занадто. Я збирав свої речі й з образою в голосі говорив, що віднині я їм не син. Не прийду ніколи, і вони мене нехай не турбують. Та я більш ніж певен, що Світлана не стане доглядати за батьками, коли стануть старі й немічні. Згадають про мене, як про сина, який повинен опікуватися батьками.
