Одного дня в автобус маршрутом Калуш-Львів зайшла бабуся і відразу звернулася до водія, що був зайнятий підрахунком грошей:
– Водію, як прибудем в Моршин не забудьте мені сказати, я буду сидіти відразу за вами.
– Гаразд, бабусю, не переживайте, я не забуду і скажу Вам.
– Головне не забудь.
Людей в автобусі їхало небагато. Був будній день і ніхто нікуди не їхав. Шофер увімкнув музику, а пасажири займалися кожен своїми справами. Ось вже і в Стрий приїхали. Зупинка, виходять люди, а бабуся й собі питає:
– Синку, а чи це вже Моршин?
Водій здригнувся. В салоні запанувала тиша. Всі пасажири знали, що бабусі треба було вийти в Моршині і всі відчули дикий сором. Глянувши в екран телефону, водій зітхнув і розвернув автобус. Час ще був.
З пасажирів ніхто не заперечував і не злився, адже кожен відчував свою вину.
За 15 хвилин приїхали в Моршин, водій відкрив двері і радісно крикнув:
– Бабусю, Моршин!!! Виходьте!
– Водію, Ви не зрозуміли. Мені до Львова треба. До Моршина я не їду.
Мертва тиша заполонила салон. Очі водія полізли на лоб.
– Шоферику, дякую, що нагадали. Мій син сказав мені випити ліки через півтори години. А годинника то я не маю і телефон не ношу. То мені якраз у Моршині і вчасно буде. Дуже приємно, що Ви не забули.
Спочатку засміявся хтось один, потім наступний, а в останню чергу випав зі сміху й сам водій. Ще довго всі сміялися, а бабуся так і не зрозуміла, в чому річ.
