Мама мене лає, бо я не допомагаю їй доглядати за хворим братом: Після закінчення школи я зібрала речі й втекла з дому
Моя матір не соромиться й із задоволенням пише мені гнівні повідомлення. Я вже заблокувала чимало номерів, але вона щоразу пише з нового. Зміст листу завжди різний, але в ньому багато лайки. Мати бажає мені жахливих речей — про хвороби та смерть.
Як можна таке писати власній доньці? Вона не вважає це чимось поганим. Вже десять років для неї існує лише мій брат Богдан, а я потрібна тільки для того, щоб прибирати та доглядати за ним.
––––– РЕКЛАМА –––––
Програти відео
––––––––––
Ми з братом маємо різних батьків. Мати вийшла заміж вдруге, коли мені було дванадцять. Я не пам’ятаю батька, але мати ніколи не сказала про нього нічого доброго. У дитинстві я думала, що він погана людина, тому що мати постійно обливала його брудом без причини. Тепер я сама в схожій ситуації.
Мій вітчим був звичайною людиною, ми не сварилися, ставилися один до одного з повагою, але тримали дистанцію. Я не вважала його за батька, проте якщо зверталася до нього по допомогу, наприклад, з уроками, він ніколи не відмовляв.
Коли мені виповнилося тринадцять, мати народила Богдана. Дуже скоро стало зрозуміло, що дитина хвора, і вони з вітчимом почали ходити по лікарях. Спочатку була надія, але з часом все стало лише гірше.
Спочатку лікарі діагностували відсталість у розвитку, потім поставили остаточний діагноз. На жаль, хвороба була невиліковною. Вітчим дуже важко це пережив, і врешті у нього стався інфаркт. Після тижня в реанімації він помер. А моє життя перетворилося на пекло.
––––––––––
Я можу зрозуміти матір. Їй було важко з дитиною, яка або верещала, била себе та інших, або поводилася дуже дивно. Але коли їй запропонували віддати сина в спеціальний заклад, вона відмовилася, сказавши, що це її хрест, і вона його понесе.
Однак вона не справлялася сама, тому половина обов’язків лягла на мене. Я поверталася зі школи, мати йшла на роботу, а я лишалася з Богданом. Було важко, іноді огидно, адже такі діти не завжди контролюють свої фізіологічні потреби.
У мене не було звичайного життя підлітка. Школа, а потім догляд за братом, поки мати підробляла. Коли вона поверталася, я сідала за уроки, що було надзвичайно складно через постійні крики брата.
Мати тричі відмовлялася віддати сина в спеціальний заклад. Кожного разу вона казала, що впорається. Але я не впоралася. Після школи я зібрала речі й втекла з дому, коли мати сказала, що мене не буде на навчанні, бо я мусиТільки тепер, здалеку, я розумію, що моя втеча була єдиним шансом зберегти себе.
