**Щоденник**
Мені було шість років, коли я залишилася сиротою. Мама померла, народжуючи молодшу сестричку. Добре памятаю її крики, сусідок, що зібралися довкола, їхні плачі А потім тиша.
Чому не покликали лікаря? Чому не повезли до лікарні? То було далеко від села? Дороги розмиті? Не знаю. Але ж була причина. Мама пішла, залишивши нас із новонародженою Олею.
Батько, збитий з пантелику, не мав родини тут, на Волині. Усі були на Полтавщині. Ніхто не допоміг би йому з дітьми. Сусідки порадили одружитися швидше. Не минуло й тижня після похорону, а він уже заручений.
«Одружся на вчительці, казали. Вона добра». І він пішов. Запропонував. Вона погодилася. Може, сподобався? Був гарний високий, стрункий, з циганськими очима.
Тієї ночі батько привів її до нас.
Ось вам нова мама!
В мені кипіли гнів і гіркота. У хаті ще пахло мамою. Ми носили сукні, які вона пошила, випрала власними руками. А він уже привів іншу. Зараз я розумію його. Тоді ж ненавиділа обох.
Вони трохи випили. Вона сказала:
Кличте мене мамою і я залишусь.
Я шепнула сестрі:
Вона не наша мама. Наша померла. Не клич!
Сестра заплакала. Я, старша, додала:
Ні, не будемо кликати! Ти нам чужа!
Ось такі нахабні! Ну, тоді я не залишуся.
Вчителька пішла. Батько хотів бігти за нею, але зупинився на порозі. Потім повернувся, обійняв нас і розплакався. Ми теж. Навіть маленька Оля в колисці хлипала. У наших сльозах було більше болю, ніж у його. Сльози сиріт однакові скрізь, та й туга за матірю не потребує слів.
Він пробув із нами ще два тижні. Працював у лісгоспі. Але бригада йшла в гори. Що робити? У селі роботи не було. Він домовився із сусідкою: залишив грошей на їжу, а Олю віддав іншій. А сам пішов.
Ми залишилися самі. Сусідка приходила, варила, топила піч і йшла. А ми цілі дні в холоді, голоді й страху.
Село шукало нам рятунок. Потрібна була жінка, яка б прийняла чужих дітей. Не будь-яка особлива. Де таку знайти?
Почули, що є одна Зінаїда. Далека родичка сусідки. Її покинув чоловік, бо не мала дітей. Або мала, та померли. Точно ніхто не знав. Написали листа, і через тітку Марію Зінаїду покликали до нас.
Батько ще був у лісі, коли вона прийшла. Увійшла так тихо, що ми не почули. Я прокинулася від звуків у хаті. Хтось рухався, немов мама. А запах? Смажені млинці!
Ми підглядали. Зінаїда спокійно мила посуд, прибирала. Потім почула, що ми не спим.
Ідіть, білявоньки, їсти!
Смішно, що вона нас так назвала. Ми й справді були біляві, з блакитними очима, як мама.
Ми наважилися вийти.
Сідайте за стіл!
Не треба було казати двічі. Зїли млинці і вже довіряли.
Кличте мене тітонькою Зіною.
Потім вона нас викупала, перепрала одяг і пішла. Але наступного дня знову прийшла. Хата засяяла в її руках. Так само, як було за мами.
Три тижні минули. Батько ще в лісі. Тітонька Зіна піклувалася бездоганно, але трималася осторонь. Особливо до неї тягнулася Вірочка їй було три роки. Я ж була обережнішою.
Коли батько повернеться, може, не прийме мене. Який він? запитала вона.
Я, нерозумна, так його вихвалила, що леве не зіпсувала все.
Він дуже добрий! Спокійний! А як випє зараз же засинає!
Вона насторожилася:
Чи багато пє?
Так! відповіла Вірочка. А я штовхнула її:
Тільки на свята.
Тієї ночі вона пішла спокійнішою. А батько повернувся. Увійшов, озирнувся:
Думав, ви тут злидарюєте, а ви як панночки.
Розповіли йому все. Він задумався.
Ну що ж, подивимося на цю нову господиню. Яка вона?
Гарна, поспішила Вірочка. Готує млинці, розповідає казки.
Зараз, згадуючи, усміхаюся. Зінаїда була зовсім не красуня худа, невисока, непоказна. Але діти завжди бачать, де справжня краса.
Батько посміхнувся, одягнувся і пішов до тітки Марії.
Наступного дня він привів Зінаїду. Ми з Вірочкою вирішили:
Кличемо її мамою?
І разом скрикнули:
Мамо, мамо прийшла!
Вони з батьком забрали Олю. Для неї Зінаїда справді стала матірю. Доглядала ретельно. Оля маму не памятала. Вірочка теж забула. А я й батько памятали. Колись я почула, як він, дивлячись на мамину фотографію, прошепотів:
Чому так рано пішла? Забрала з собою всю мою радість.
Незабаром я покинула дім. З четвертого класу жила в інтернаті у селі не було старшої школи. Після сьомого пішла в технікум. Завжди хотіла вирватися звідти. Чому? Зінаїда н
