Нашому шлюбу з Артемом уже 5 років. Відразу після весілля ми взяли кредит на квартиру. Тож дітей не планували, адже знали, що не потягнемо і виплату боргу, і виховання дітей. Та трапилося все не так, як ми собі задумалися. Тож три роки тому в нашому житті з’явилась маленька Емілія.
До народження дитини ми не були добре підготовленими. Тож не важко здогадатися, що на фоні не достатку коштів у нас почалися сварки і непорозуміння. Жили від зарплати до зарплати. А на продукти взагалі ледве вистачало.
Таке життя було важким для нас і мова навіть заходила про розлучення. Та вчасно обоє зрозуміли, що не можна так просто здаватися.
Коли доня трішки підросла ми могли залишати її у бабусі. На щастя, вона ніколи не відмовляла у допомозі. Та возити у інше місто Емілію було трохи незручно і я хотіла домовитися ще й з матір’ю Артема. Не з великим бажанням, але погодилась на таке свекруха. Тоді я мала змогу вийти на роботу і отримувати трохи грошей на наше прожиття.
Перший час намагалася і на роботу ходити, і справлятися із всіма домашніми справами. Та згодом просто не могла цього робити. Моя втома була просто жахливою. Не знаючи, що робити далі, попросила про допомогу в чоловіка, та він, звичайно ж, відмовив.
Свекруха також відмовилась допомагати. Я могла б здогадатися, що так буде і навіть не питати у неї, адже потім довго довелося вислуховувати про свою бездарність. Нібито вона в свій час справлялась із всім і ніколи не жалілась.
Скоро наш дім став якимось помийним відром. Назбиралося багато речей для прання, повсюди був пил і бруд, не залишилося чистого посуду. А увечері після роботи я чесно не могла знайти в собі сили робити ще хоча б щось. Пощастило, що хоча б була спроможна на приготування вечері.
Так я протрималась ще декілька місяців. Мені хотілося допомогти чоловікові із вирішенням фінансового питання, та він не спішив мені допомагати із господарським питанням. Тому я просто покинула роботу і повернулась до попереднього способу життя. Та й це не влаштувало Артема. Сказав, що думаю лише про себе і не бажаю допомогти сім’ї.
Не розумію, де схибила і що робити далі.
