Є в році день, коли люди наче прокидаються після зимової сплячки. Це вчора на вулиці гуляв лише вітер, а сьогодні, коли пригріло сонечко, люди повиходили на вулицю та тротуари заполонили дитячі коляски, самокати та велосипеді. В такі моменти відчувається, що нарешті настала весна.
Ось і ми з сином вийшли на вулицю. Назар нарешті мав змогу одягнути роликові ковзани, які ми йому приніс Святий Миколай. До того часу він одягав їх лише вдома та й то ненадовго.
У нас неподалік школа та біля неї дуже багато місця для того, щоб покататися на роликах. Назар стрімко помчав кататися, але раптом зупинився. Я підбігла до нього, щоб з’ясувати причину зупинки. Син присів та підняв із землі старий гаманець, він був товстим та було зрозуміло, що у ньому багато грошей.
– Такий гаманець, який носить наш дідусь, – сказала я.
Назустріч нам йшов незнайомий дідусь, він ледь не плакав та розгублено оглядав територію. Потім він підійшов до нас та тремтячим голосом сказав:
– Ви раптом не знаходили тут гаманець? Такий коричневий, шкіряний, він був старий та обшарпаний.
– Цей? – сказав Назар та протягнув дідусю гаманець.
– Так, він, – сказав дідусь та від хвилювання сперся рукою на дерево. Здавалося, що йому стало зле. Ми відвели дідуся в найближчий двір та посадили його на лавку. Коли літній чоловік перевів подих то сказав:
– Я вже й не надіявся, що його знайду. Думав, що хтось уже забрав гроші собі, а сам гаманець викинув, бо він вже старий. я з цим гаманцем майже все життя прожив. Ми стільки всього разом перенесли. Ви дуже добрі люди та навіть не уявляєте наскільки я вам вдячний. Тут усі мої гроші на прожиття. Частина вже пішла на ліки. Оце ще син дав мені грошей. Якби я їх загубив, то знову сидів би на хлібі та воді. А тепер я не помру з голоду завдяки вам.
Дідусь почав плакати, а коли оговтався, то додав:
– Як я можу вам віддячити?
– Нічого не потрібно, ми раді Вам допомогти. Можливо, ми ще щось можемо для Вас зробити?
Потім дідусь звернувся до Назара:
– У мене, на жаль, немає онука такого, як ти, маю лише сина, він не може мати дітей. Я хочу тобі дещо подарувати. Будь ласка, не відмовляйтеся, я від щирого серця. Тут неподалік мій дім, ходімо, я вам віддячу.
Ми не змогли відмовити такій хорошій людині та попрямували разом з дідусем до його дому. Будинок у дідуся був невеличкий, старий, але охайний. Коли ми зайшли то аж ахнули від здивування. В будинку було дуже багато старовинних речей. Будинок нашого нового знайомого був схожий на музей.
Літній чоловік пішов у свою кімнату, а потім повернувся з невеличкою коробкою.
– Ось, тримай, молодий чоловіче, це мій армійський годинник, він вічний, ніколи ще не зламався. Хотів подарувати його своєму онуку, але, як ви вже знаєте, у мене його немає.
Назар взяв подарунок, почав роздивлятися, потім подякував та ми пішли.
Годинник виявився дуже дорогим та коштував цілий статок. Якби його продати, то сума була б значною. Але Назар вирішив, що збереже його як пам’ять про цей випадок та доброго дідуся, який живе в будинку з антикварними речами.
