Я рідко кому допомагаю тому, що свого часу моєю добротою користувалися не дуже добрі люди.
Коли я в черговий раз пожалкував про свою допомогу, то став більш ретельно відноситися до того з ким мені спілкуватися. Внаслідок цього коло моїх друзів суттєво зменшилося та залишилися лише вірні мені друзі. Решта ж почали звинувачувати мене в егоїзмі та припускали через які причини я так змінився. А насправді річ у тім, що я перестав бути їм зручним.
Зараз я працюю водієм маршрутки. Кінцевою зупинкою маршруту яким я їжджу є автовокзал.
Одного разу до мене в автобус сів один молодий чоловік, він був явно чимось засмучений. Хлопець сів на переднє сидіння та сказав до мене:
– Вибачте, що звертаюся до Вас з таким проханням, але у мене немає іншого виходу. Річ у тім, що у мене вкрали гаманець з грошима, а я поспішаю на автобус, щоб поїхати додому. Можете мене підвезти безплатно?
– А квиток додому маєш?
– Ні, ще не встиг придбати.
– Скільки він коштує?
– 98 гривень.
Я дав хлопцю сто гривень. Він дуже зрадів та сказав, що коли приїде додому, його мама скине мені гроші на банківську картку, попросив дати її номер. Я погодився, хлопець записав номер моєї картки та щиро подякував мені за допомогу.
Ввечері, коли я вже повернувся додому після робочої зміни на мою картку прийшло 100 гривень з коментарем: “Дякую, що допомогли моєму сину.”
Приємно, що у світі залишилися ще щирі люди. Таким і допомогти не важко. Надіюсь той, хто вкрав гаманець у студента, отримає те, що він заслуговує.
