Зі мною трапилася така історія, яка круто змінила усе моє подальше життя.
Нещодавно я овдовіла та залишилася одна на цьому світі. Дітей у нас з Василем не було. Ми просто не могли мати дітей. Спочатку переймалися через це, шукали вихід із ситуації, а потім нас затягнув побут та ми вже звикли до того що ми один одному сім’я.
За спільне життя ми з Василем нажили квартиру та дачу. Я приїжджаю туди на літо, а свою квартиру у місті здаю квартирантам.
У мене на дачі є клумба з квітами, я дуже люблю вирощувати троянди. Крім того, на її території є багато фруктових дерев, а також кущ чорної смородини.
Моя дача знаходиться далеко від всіх інших будинків. Коли я приїхала туди, то зрозуміла, що на моїй дачі хтось побував. Спершу я подумала, що мене пограбували. Але що ж там красти. З найціннішого там лише мікрохвильова піч. Другою думкою було, що на моїй дачі поселилися безхатченки, але на подвір’ї було чисто та не було порожніх пляшок.
Я вже хотіла викликати поліцію, але побачила, що в моєму ліжку спить хлопчик. Це мене заспокоїло та водночас викликало багато запитань.
Коли хлопчик прокинувся, то аж здригнувся від несподіванки, а потім сказав:
– Вибачте за те, що жив на Вашій дачі без дозволу, у мене просто не було іншого виходу.
Мені раптом стало дуже шкода хлопчика:
– А давно ти тут?
– Тиждень.
– Ти мав що їсти?
– У мене були пиріжки, ще трохи залишилось. Пригостити Вас?
Хлопчик потягнувся за пакетом, який стояв біля ліжка, дістав залишки пиріжка, він вже аж посинів.
– Яке твоє ім’я? – запитала я.
– Матвій.
– А мене звати Лідія Семенівна. Твої батьки знають що ти тут?
– Є лише тато, але я йому непотрібний. Після того як не стало моєї мами, він почав десь зникати з дому, приходив дуже злий та ледь тримався на ногах. Він мені так і сказав, що я зіпсував йому життя. Я не витримав та втік з дому, краще вже жити самому, ніж з ним.
– Він уже напевно почав тебе шукати.
– Я вже не вперше втікаю, бувало, що мене не було вдома місяць, а коли я повертався, він казав мені, щоб я йшов туди звідки прийшов.
Потім Матвій розповів мені, що батько увесь час водився з якимись жінками, іноді він приводив їх додому, іноді ходив до них та залишався там на тривалий час. В ті моменти свого життя Матвій дбав про себе сам.
Ця історія зворушила мене до глибини душі. Але чим я могла допомогти цій дитині? Я вдова та ще й на пенсії? Чи дозволять мені взяти опіку над Матвієм? Я сказала, що він може залишитися у мене. Тут він буде в безпеці. Краще він житиме тут, аніж з таким батьком.
Цієї ночі я не могла заснути та думала про подальшу долю свого гостя. А потім згадала, що моя подруга працює в органах опіки та піклування. Вирішила до неї зателефонувати та поцікавитись що робити в цьому випадку.
Тамара сказала, що вона спробує мені допомогти. Згодом ми з Матвієм та Тамарою пішли до батька Матвія. Той чоловік відразу погодився написати відмову від батьківських прав та невдовзі я стала опікуном хлопчика.
Зараз Матвій живе зі мною. Бог не дав мені дітей, але на старості років обдарував онуком.
Ціле літо він допомагав мені на дачі, а коли настала осінь, ми повернулися у місто та Матвій пішов до школи. Хлопчику дуже подобається вчитися та вчителі його дуже хвалять, а я радію, що змогла допомогти йому, тепер я вже не самотня.
