Він відмовився одружуватися на вагітній дівчині. Мати його підтримала, але батько став на захист майбутньої дитини.
— Тату, у мене новина. Сусідка, Олеся… вона вагітна. Від мене, — сказав Денис, ледве зайшовши в хату.
Тарас, батько, на мить завмер, а потім спокійно промовив:
— То одружись.
— Так ти що, я ще молодий. Мені рано у сім’ю, тим паче ми не дуже зустрічалися…
— Серйозно? — усміхнувся батько. — Значить, бігати за дівчиною ти був чоловік, а коли відповідати за вчинки — одразу дитина. Ну-ну. — І, не сказавши більше ні слова, голосно покликав дружину: — Маріє! Іди сюди!
Марія зайшла у кухню, витираючи руки фартуком:
— Що трапилося?
— Слухай. Наш син причарував дитину, а одружуватися не хоче. Олеся, сусідова донька. Важка від нього. А він — у тінь.
Марія навіть не здивувалася. Її обличчя стало кам’яним:
— І правильно. Нащо тягнути в дім першу-ліпшу? Зараз дівки хитрі — знайдуть того, у кого гроші є, залітають, а потім «одружуйся». А потім виявиться — не від нього взагалі. Нехай здасть аналізи. І взагалі, нема чого тиснути на Дениса, він ще молодий. Він чоловік, йому було важко встояти. Але це не означає, що ми повинні годувати чужих дітей.
Тарас важко зітхнув і тихо промовив:
— А якщо це справді його дитина?
— А якщо й справді? Ми що, зобов’язані брати на себе відповідальність? Скажи їй, нехай здасть аналізи, тоді й поговоримо.
Вона розвернулася й пішла у кухню, а Тарас лишився із сином.
— Знаєш, я теж колись був молодим, — почав він. — Кохав одну, а одружився з іншою. Не через любов, а через відповідальність. Бо чоловік — це не лише про пристрасть, це про вибір і наслідки. Твоя мати тоді була вагітна. Я не знав, чи зможу бути з нею, але знав одне — дитина не винна. Моя кров, моя совість. І знаєш, Денисе, попри все я ні разу не пожалкував, що лишився поруч.
Минуло три місяці. Тест ДНК дав чітку відповідь: із ймовірністю 99,9% Денис — батько дитини Олесі.
— Ну й що? — сердито скривилася Марія, коли Тарас поклав перед нею папір. — Так, він батько. Але це не означає, що Олеся житиме в цьому домі. Вона сюди не ступить. Я так сказала!
Денис сидів, не дивлячись батькові у вічі. По обличчю було видно — він обрав сторону матері. Він мовчав, стискаючи кулаки, але слова не вимовляв.
Тарас повільно підвівся зі столу:
— Раз ви удвох ухвалили своє рішення — тепер послухайте моє.
Він говорив глухо, але у голосі була сталь:
— Доки я живий, у мого онука не буде ні в чому потреби. Я візьму землю, збудую дім, і він — мій онук — отримає все, що я заробив. А ви удвох можете на мою допомогу більше не розраховувати. Я відмовляюся брати участь у цьому соромі. Денисе, з цього дня ти для мене не син. Усе, що в мене є, тепер буде належати дитині. Ані гривні ви від мене не отримаєте.
Марія спалахнула:
— Ти з глузду з’їхав? Власного сина хочеш позбавити спадщини?!
Тарас не відповів. Він просто повернувся й пішов, ігноруючи крики й лайку. Денис лишився стояти в тиші, не вірячи, що батько дійсно це сказав. Але він знав: якщо Тарас сказав — значить, зробить.
