Колись у селах було весело молодь ходила на дискотеки, навіть до сусідніх сіл. Тоді ще не було інтернету, тому всі гуляли, танцювали, жартували життя було зовсім іншим.
Оксана вийшла заміж за Миколу з сусіднього села. Він приїхав на своєму старенькому мотоциклі на вечірку, побачив її й одразу закохався. Дівчина була нжною і соромязливою це було видно по її палаючим щокам, коли він підходив.
Валю, а ця Оксана з кимось зустрічається? запитав Микола у знайомого хлопця.
Ні, але багатьом подобається. А що, вподобав? усміхнувся Валя.
Гарна дівчина, кивнув на Оксану Микола і вирішив не гаяти часу.
Музика гуркотіла, а він підійшов, взяв її за руку і запросив на танець. Весь вечір не відходив, відчуваючи, що йому подобається не тільки вона, але й він їй.
З клубу вийшли пізно на небі сяяв яскравий місяць.
Оксан, я на мотоциклі, давай прокачу, запропонував він, а якщо боїшся, можемо просто пройтись.
Краще пройтися.
Вони йшли під місяцем, тримаючись за руки, і ніхто на світі не був щасливішим. Оксана закохалася з першого погляду. Вона ще ні з ким не зустрічалася, хоч і знала, що подобається хлопцям. Але серце було вільним.
У той вечір Микола провів її додому, довго стояли біля хати, нарешті попрощалися, і Оксана швидко зайшла всередину. Потім чула, як він проїхав повз будинок на мотоциклі, повертаючись у своє село, за пять кілометрів.
Ось воно, кохання думала вона, лягаючи спати.
Сон не йшов думки крутилися навколо зустрічі. Микола сподобався їй відразу: статний, темноволосий, а очі блакитні.
Ніколи такого не відчувала, думала вона. Навіть коли в девятому класі подобався Борис, але швидко пройшло.
Час минав. Микола часто приїжджав у село, а одного разу сказав:
Давай, я тебе вкраду? І одружимося?
Навіщо красти? здивувалася вона. Я й так за тебе вийду.
Ну тоді чекай сва́тів! сміявся він, обіймаючи її.
Незабаром він приїхав з батьками просити її руки на возі з квітами та стрічками, як у давнину.
Микола був гарним, і Оксана закохалася. Хоча мати й попереджала:
Доню, занадто вже гарного вибрала. Красиві чоловіки самі собі на умі…
Мамо, ми любимо одне одного, і все буде добре.
Дай Боже, зітхнула мати, дивлячись на зятя, який не відводив очей від доньки.
Жили в Миколиному селі, але молодь тягло в місто, тому через три роки вони вирішили переїхати. У них уже був маленький син.
Їдьте, підтримала свекруха. За хлопчиком догляну. Андрійко вже на ніжках бігає легше буде. А вам що тут робити? У місті заводи, робота є, облаштуєтеся я тільки рада. Потім заберете сина.
Так і зробили. Поїхали до Львова, де життя було зовсім іншим. Навкруги люди, молодих багато, робочі руки потрібні скрізь. Микола влаштувався на завод, Оксана на швейну фабрику.
Оксан, уявОдного дня Оксана зустріла Миколу на ринку постарілий, зігнутий, він стояв у черзі за хлібом, а вона пройшла повз, навіть не обернувшись, бо зрозуміла, що справжнє щастя це не той, хто зраджує, а той, хто залишається вірним.
