Колись у селах було весело молодь ходила на дискотеки, навіть до сусідніх хуторів. Інтернету тоді не було, тому всі гуляли, танцювали, жартували життя було зовсім інше.
Марійка вийшла заміж за Дмитра з сусіднього села. Він приїхав на старенькому мотоциклі на дискотеку й одразу закохався, побачивши її. Дівчина була соромязлива, про що свідчили її палаючі щоки, коли він підходив.
Василю, а ця Марійка з кимось зустрічається? запитав Дмитро у знайомого хлопця.
Ні, але багато хто за нею закоханий. А ти що, влупився? усміхнувся Василь.
Гарна дівчина, пробурмотів Дмитро, дивлячись на неї, і вирішив не зволікати.
Музика греміла, а він узяв Марійку за руку й запросив на танок. Весь вечір не відходив відчував, що вона теж до нього не байдужа.
З клубу вийшли пізно, місяць світив яскраво.
Марійко, я на мотоциклі, хочеш прокататись? запропонував він. Якщо боїшся, можемо пішки пройтись.
Краще пішки.
Вони йшли, тримаючись за руки, і ніхто у світі не був щасливіший. Марійка закохалася з першого погляду. До того вона ні з ким не зустрічалася, хоч бачила, що подобається хлопцям.
Того вечора Дмитро проводив її додому, довго стояли біля хати, нарешті попрощалися, і Марійка побігла всередину. Потім чула, як він пронісся повз на мотоциклі їхав у своє село за пять кілометрів.
Ото кохання подумала вона, лягаючи спати.
Сон не йшов серце билося од самотужки думки про Дмитра. Високий, статний, темноволосий, а очі блакитні.
Ніколи такого не відчувала, думала вона. Навіть коли в девятому класі подобався Вова, але то швидко минуло.
Час минав, Дмитро часто приїжджав, а одного разу сказав:
Давай, я тебе викраду? Одружимося!
Навіщо викрадати? здивувалася вона. Я й так за тебе вийду.
Ну тоді чекай сватань, сміяючись, сказав Дмитро, обіймаючи кохану.
Скоро він приїхав з батьками просити її руки на візку з кіньми, з бубонцями та стрічками, немов у старовину.
Дмитро був красенем, і Марійка закохалася, хоча мати й попереджала:
Доню, дуже вже гарного хлопця ти вибрала Красені часто себе люблять більше за інших.
Мамо, ми кохаємо одне одного, у нас усе буде добре.
Дай Боже, зітхнула мати, дивлячись на зятя, який не відводив очей від Марійки.
Жили в селі, але через три роки вирішили переїхати до міста у них уже було маленьке немовля, Андрійко.
Їдьте, підтримала свекруха, за хлопчиком я придивлюся. Він уже топає ніжками легше стає. А вам у селі робити нічого, у місті й робота є, і життя краще.
Так і зробили. Оселилися у великому місті, де Дмитро влаштувався на завод, а Марійка на швейну фабрику.
Уяви, нам виділили кімнату в гуртожитку! радісно сказав чоловік.
Справді?! зраділа вона. Заберемо Андрійка, йому скоро три роки влаштуємо в садочок. Так за ним сумую
І я теж.
Час минав. Андрійко з задоволенням ходив у садок, а одного разу Марійка сказала:
Дмитре, здається, у нас буде ще одна дитина.
Чудово! Де один, там і другий, посміхнувся він.
Другого сина, Олежка, вони вже привезли до власної квартири, яку Дмитро отримав від заводу. Купили меблі, жили тихо.
Старший син пішов до школи, клопотів прибавилося. Марійка повністю довіряла чоловіку а він цим скористався.
На заводі було багато жінок, і Дмитро поступово підпав під їхні чари. Галина, комірниця, якось запропонувала:
Дмитре, прийдеш до мене на день народження?
Чому б і ні? відповів він.
З того вечора все й почалося. Спершу зрадив раз, потім ще раз, а далі вже й ліЗрештою Марійка зрозуміла, що щастя це не ті, хто обіцяє вічну любов, а ті, хто залишається поряд навіть у тиші.
