Після вечері Оксана сіла, підтягнувши ноги до себе на диван, і взяла книжку. Щойно поринула в пригоди героїні роману, як у кімнату увійшла мама з дрижачим у руці телефоном. На екрані сміялась подруга – Мар’янка Шевченко.
Оксана неохоче поклала книжку й піднесла трубку, кинувши матері виразний погляд. Та зрозуміла, що заважає, і вийшла. Хоча Оксана не сумнівалась – мама тепер стоїть біля дверей і підслуховує.
Хвилин п’ять вони з подругою базікали про дрібниці. Згодом Мар’янка запросила її на святкування свого дня народження в суботу на дачу.
— Але ж у тебе було місяць тому? — здивувалась Оксана.
— Та хіба це важливо? Я готова святкувати щодня. Це просто привід зустрітися.
— То чому не зустрінемось без приводу?
— Треба інтрига, передчуття! До нас їде друг Степана з Німеччини. Він не знає, коли в мене день народження. Якщо просто запросити — відмовиться, а свято для нього серйозна річ. Оленка, моя подруга, пам’ятаєш? Так взагалі завищала, коли дізналась. Він там чи режисер, чи ще хтось — не суть. Головне — кіно. А Оленка мріє зніматись. Причепилась, як реп’ях — і спокою не дає.
— А мені навіщо?
— Як то навіщо? Це ж свято! — Мар’янка почала дратуватись.
— Для антуражу? — догадалась Оксана. — І до чого дача? Сніг ще не встиг розтанути.
— Ну ти й тупиш! Щоб не втік! — Мар’янка зареготалась. — То поїдеш? Шашлики, веселощі. У нас там ялинка ще стоїть — після Нового року не встигли прибрати. Та й снігу навалило — не проїхали б. Ну, будь ласка, заради мене! — голос подруги став умоляючим, і Оксана одразу уявила її надуту губу.
— Гаразд, — зідхнула вона.
Погодилась лише тому, що до суботи ще чотири дні — за цей час може трапитись усе: вона захворіє, Мар’янка передумає, і поїздка зірветься.
Оксана поклала телефон, і в ту ж мить у кімнату увійшла мама.
— Куди вона тебе кличе?
— Мам, ти ж чула, — усміхнулась донька.
Мати навіть не зніяковіла.
— Ось і добре. А то сидиш вдома, нікуди не виходиш. Скоро сорок, а ти все ще не заміжня. Онуків не діждусь!
— Мамо, женихи — не підсніжники, їх на дачі не збирають, — пожартувала Оксана. — Мені ще тридцять два, цілих вісім років до сорока. А діти мають народжуватись з любові, а не тому, що тобі онуки потрібні…
Матір скривилась, махнула рукою та вийшла, але за мить повернулась і знову стала навпроти доньки.
— Книжки, книжки… Чуже життя читаєш, а своє мимо йде. Вони тобі чоловіка не знайдуть. Час іде…
— Ти ж чула — поїду. Може, і нареченого привезу, — знову жартувала Оксана.
Мати ображено похитала головою.
— Вибач, мам. — Оксана зіскочила з дивана й обійняла її.
У п’ятницю Мар’янка зателефонувала знову, нагадала про поїздку, порадила вдягти щось гарне — щоб перед іноземцем сорому не зазнати, — і сказала, що вони з чоловіком чекатимуть біля її дому о сьомій.
— Чого так рано? — обурилась Оксана.
— Дорога, дачу протопити треба, все приготувати… До вечора не встигнемо.
О шостій пролунав будильник. Оксана не могла згадати, навіщо завела його так рано у вихідний. А потім увійшла мама й сказала, що сніданок готовий.
Дівчина згадала про дачу, про день народження й стогнала. Прощавай, спокійна субота! Вона поплелась у ванну, а через годину, вийшовши на вулицю, побачила машину Степана. Сіла на заднє сидіння й похмуро привіталась.
— Не псуй настрій. Можеш поспати в дорозі, — милостиво дозволила подруга.
Мар’янка цілу дорогу цвірінькала. «Як Степан із нею живе?» — подумала Оксана та невдовзі й справді заснула.
На дачі було тихо й мальовниче. На ділянках лежав незайманий сніг, лише на дорогах темніли сліди від шин. Значить, вони тут не самі.
У будинку справді стояла ялинка. На хвилину Оксані навіть здалось, що вони повернулись на два з половиною місяці назад зустрічати Новий рік. Степан одразу взявся за піч — запахло деревом, смолою й дитинством.
Ще дрова не розгорілись, як під’їхали дві машини. Оксана з Мар’янкою дивились у вікно, як з одної вийшли знайомі та Оленка, а з іншої — високий незнайомець у окулярах.
— Це той режисер? Якось не дуже схожий, — сумнівалась Оксана.
— А ти багато режисерів у житті бачила? — відчепилась Мар’янка.
Гурт йшов до будинку. Оленка скакала, як козеня, провалювалась у сніг і реготала. На весь дачний кооператив.
— Годі витріщатись, — сказала Мар’янка й перша відійшла від вікна.
Пішла зустрічати гостей, а Оксана вирушила на кухню розпаковувати продукти.
— Твій друг точно режисер? — запитала вона в Степана.
Він не встиг відповісти — у будинку лунали тупіт, крики, і все це перекривав Оленчин регіт. Вона одразу кинуласьОксана глянула на Павла, що сміливо йшов назустріч мамі з коробкою цукерок і букетом волошки, і раптом зрозуміла — ось він, той самий, хто зробить її життя не таким, як у книжках.
