**ЩОБ ПОЇХАТИ ЧИ ЗАЛИШИТИСЯ**
Оксана відчинила двері й здивувалася, побачивши дочку Соломію та незнайомого хлопця, який привітно посміхався.
Привіт, мамо, знайомся, це Іванко, поспішно промовила донька, штовхаючи його вперед. Заходь, Ваню, не соромся, у мене чудові батьки.
Добридень, трохи зніяковіло привітався він і зайшов у кімнату.
Оксана усміхнулася, щоб підбадьорити його, і кивнула у відповідь.
Мам, вибач, що без попередження, але ми лише чай випємо, балакала Соломія, а потім підемо у кіно.
Іванко поводився ввічливо, скромно посміхався, але підтримував розмову.
Мамо, а де тато? Хотіла, щоб він познайомився з Іванком.
Ну де ж може бути наш тато? У гаражі, звісно. Колупається там, каже, машину зсередини пропилососити треба. Ти ж знаєш, він усе сам, на автомийку не хоче відповіла Оксана.
Незабаром Соломія з Іванком зібралися йти. Хлопець ввічливо подякував і попрощався.
Ой, який чемний і вихований, подумала мати, зачиняючи за ними двері.
Соломія вчиться в університеті на другому курсі, донька вже доросла. Оксана навіть не помітила, як та виросла. А вона вже постійно питає матір про життя, шукає порад: як вчинити, що робити у такій ситуації, чекає підказок.
Іноді, звісно, мати радить доньці, але бувають випадки, коли відповідає:
Донечко, на це питання у мене немає точної відповіді, і не буде. Немає єдино правильної дороги. Іноді життя розставляє пастки, начебто хоче підказати: усьому свій час.
У кожного своя доля, життя розпоряджається на свій лад. Оксана, проживши з чоловіком понад двадцять років, завжди була на роздоріжжі. Вона добре памятає, як подруга Марійка познайомила її з Дмитром.
Оксанко, знайомся це Дмитро, друг мого Юрка, підвела вона до подруги високого, худуватого хлопця, який виглядав збентеженим і трохи розгубленим. Він працює з моїм Юрком, той давно просив познайомити друга з кимось із подруг. Ну, спілкуйтеся. Вона усміхнулася й побігла до свого хлопця в натовп танцюючих.
Студентська дискотека була в розпалі. Оксана з Марійкою вчилися в університеті, навчання добігало кінця. Марійка з Юрком збиралися одружуватися через два місяці. Дмитро виглядав чужим серед студентів, ніяковів, почувався не в своїй тарілці. Сутулився, ніби соромився свого зросту, був трохи незграбний, озирався, роздивляючись веселий студентський натовп.
Дмитро, ти десь навчаєшся? першою заговорила Оксана.
Ні, я вже третій рік працюю водієм, а до того армію відслужив.
Дивно, відслужив, а й досі не подобається на солдата, подумала Оксана. Зазвичай хлопці після армії міняються. У неї перед очима був приклад старший брат.
Ми з Юрком разом служили, подружилися, і після армії наша дружба триває. Працюємо разом. Навчався я лише в школі. А ви, значить, з Марійкою тут вчитеся.
Він дивився Оксані в очі з усмішкою. А посмішка його була хлопячою й чарівною, що вона мимоволі усміхнулася у відповідь, хоча й не хотіла давати йому надію. Не сподобався він їй. Так і відбулася їхня перша зустріч. І якби тоді хтось сказав їй, що це її майбутній чоловік, вона б від щиро сміялася.
Але, як кажуть, від долі не втече. Мабуть, життя було б нудним, якби ми знали наперед, де і з ким опинимося через рік. Кожного разу, коли Дмитро запрошував Оксану на побачення, вона думала, що це востаннє ну, погуляють, поговорять і розійдуться. Наступного разу відмовить.
Але час ішов, а Оксана не наважувалася сказати «ні». З одного боку, було шкода цього скромного й доброго Дмитра, з іншого біля неї не було хлопців, до яких вона ставилася б серйозно.
Оксанко, ну як у тебе справи з Дмитром? питала Марійка.
Нормально, сама не знаю як, байдуже відповідала подруга.
Вже й на весіллі Марійки та Юрка погуляли, Оксана з Дмитром були свідками. Вже Оксана закінчила університет і влаштувалася на роботу. Так і зустрічалися. І ніби звикла. Вона розуміла, що Дмитро справжній. Вирішила порадитися з матірю.
Мамо, я вже познайомила тебе з Дмитром. Не знаю, що робити. Він уже про весілля заговорив, а я не знаю, що відповісти. Знаю лише, що він надійний, працьовитий, турботливий, але багато чого не знає, не начитаний і книжки не любить.
Доню, не зациклюйся. Ну й що, що не читає? Зате вірний, і дивиться на тебе закоханими очима, говорила мати. Звикнете одне до одного. З часом різниця в освіті стане непомітною.
Настав час, і Дмитро, червоніючи й хвилюючись, зробив пропозицію, мабуть, не був упевнений у її згоді.
Оксанко, ось тобі, д
