—Забирай собі дитину, мені не шкода. Бачити її не можу. Але дай мені грошей,— промовила Віка.
У Ксенії було видовжене обличчя з карими, трохи витрішкуватими очима, великими зубами та масивним підборіддям. Зате волосся—густе, темне, завивалося у розкішні локони. Коли заколихувала їх на потилиці, виходила пишна зачіска, але тоді недоліки обличчя ставали ще помітнішими. Тому Ксенія завжди ходила з розпущеним волоссям.
Фігура теж була невдалою, немов її ліпив невмілий майстер. Але фігуру можна приховати одягом, тоді як обличчя…
Іноді на вулиці хтось із хлопців гукав їй у спину:
—Гей, дівчино, давай познайомимось!
Та коли вона оберталася, той бурмотів вибачення, ніби помилився, і тікав геть.
—Нащо таке волосся потворі?— зітхали заздрісні однокласниці.
Ксенія й сама б із радістю обміняла його на будь-яке рідке й тьмяне—лише б обличчя було хоча трохи привабливішим.
Подруг у неї не було. А от один хлопець їй подобався. Він сидів у сусідньому ряду й інколи просив списати домашнє завдання або підказати під час контрольної. Вчилася Ксенія відмінно.
Одного разу цей самий хлопець запросив її в кіно. Ксенія була на сьомому небі від щастя. Після сеансу вони йшли додому й розмовляли. Парубок раз-у-раз озирався назад.
—Кого вишукуєш? Боїшся, що побачать тебе зі мною?— прямо запитала Ксенія.
Хлопець почервонів і зніяковів.
Біля будинку він незграбно поцілував її. І одразу з-за рогу почувся регіт його друзів. Ксенія в мить все зрозуміла. Хлопці побилися об заклад, чи зможе їхній товариш поцілувати потвору.
—Що тобі обіцяли за це?— викрикнула Ксенія й побігла додому.
Більше вона й не дивилася в його бік, списувати теж не давала.
—Не сумуй, чоловіків вистачить і на твій вік. Я ж вийшла заміж, і ти вийдеш,— заспокоювала Ксенію її мати, така сама некрасива.
Ксенія закінчила школу із золотою медаллю та вступила на економічний факультет університету. Вчилася легко й закінчила його з червоним дипломом. Але заздрила іншим, гарнішим одноліткам, які гуляли, виходили заміж і навіть народжували дітей під час навчання.
Після університету батько, між іншим, досить відомий адвокат із численними корисними знайомими, влаштував доньку в серйозну компанію.
Колеги Ксенії поспішали після роботи додому—до чоловіків і вічно хворіючих дітей, а вона, навпаки, залишалася допізна, довиконуючи за всіх роботу. Їй поспішати було нікуди. Співробітниці за це любили безвідмовну Ксенію, а керівництво цінувало. На неї можна було покластися. Зробить все чітко, без помилок і в строк.
Подякуючи за допомогу, колеги намагалися познайомити Ксенію з кимось із друзів своїх чоловіків. Найчастіше це були розведені чоловіки, які залишили квартири дружинам і дітям. Втомлені від життя в оренді й випадкових знайомств, вони радо б пристали до надійного берега. Тут і Ксенія згодилася б. Але вона не хотіла цього. Як і всі молоді дівчата, Ксенія мріяла про кохання. Гірко плакала вночі й докоряла долі, що народилася такою негарною.
Потім помер батько, а за два роки й мати. Вони були вже в літах—пізній шлюб, єдина пізня дитина. Залишилася Ксенія сама на цілому світі. Час ішов, вік невблаганно наближався до межі, коли шанси народити здорову дитину зводилися до мінімуму.
Одна з колег запропонувала Ксенії поїхати у відпустку на південь.
—У нашого гендиректора були з цим проблеми,— приглушивши голос, розповіла вона.— Хоч мужик кріпкий і статний, але неплідний. Дружина мріяла про дитину, але розлучатися не хотіла. Дім—повна чаша, у кожного—крутий іномарок, статус у суспільстві… Лікарі порадили їм із дуже тонким натяком поїхати на море та добре відпочити.
Вони поїхали в Туреччину. Там вона й згрішила з гарним молодим офіціантом, попередньо дізнавшись у нього групу крові. Ну, щоб у разі чого чоловік нічого не запідозрив. Розумієш, до чого я веду?
—А ти звідки знаєш? Про директора?— також шепотом запитала Ксенія.
—Неважливо. Головне—усі щасливі. У директора росте спадкоємець. На відпочинку всі чоловіки—самотні, незалежно від штампа у паспорті. Засмажиш, відпочинеш, гляди—і з кимось складеться. Тільки вибирай гарного, щоб покращити породу.
—Наче цуценя з родКсенія пригорнула Георгія до себе, дивлячись у вікно на бігучі вогні траси, і зрозуміла, що в її житті вже є все, що потрібно для щастя.
