Тетяна розлучилася з чоловіком п’ять років тому. Залишилася одна з двома синами. Та колишній не відмовився від дітей. Приходив, спілкувався з ними. Допомагав не багато, тому що Тетяна не подавала на аліменти. Чому не подавала? Та вона й сама не може пояснити. Можливо тому, що піти від чоловіка була її ініціатива. Так і тягла одна двох дітей. Коли в колишнього просить якусь суму, то він дає рівно стільки грошей, скільки сказала Тетяна, не більше і не менше.
А як одягнені сини й чи є в них гроші на тістечка, не запитує. На дні народження дітей приходить завжди. Вони його чекають і радіють, коли тато приходить з подарунками.
В цьому році Тетяна познайомилася з чоловіком, з яким стосунки розвивалися дуже швидко. Вже через пів року вони жили разом, а ще через два місяці розписалися. Іван добре ставився до синів дружини, і вони до нього прихильні. Разом вчать домашні завдання, разом накривають на стіл, якщо мама пізніше прийшла з роботи.
Коли наступив день народження молодшого сина, Тетяна за звичкою телефонувала колишньому чоловіку, запрошуючи його на свято. Коли про це почув Іван, виявив незадоволення. Чому це колишній наразі приходитиме до них додому? Якщо хоче привітати, то нехай запросить синів додому.
– Вибирай, або я, або колишній.
Тетяна такого не чекала. Не знає як їй правильно поступити. З Іваном добре почали жити, але ж колишній, тато її синів. Як вийти з такої ситуації, вона не знає.
