В один день мені урвався терпець і я виставила з власного дому двох невісток з дітьми до року на руках. Та й своїх синів разом з ними.
Усьому є межа і край, в тому числі і моєму терпінню.
Мої сини познаходили собі дружин. Дівчата були прості, з села, ні якої ні пихи, ні зазнатості.
То ж ми відгуляли два весілля з різницею у неповний місяць.
Онуків вони народили також, приблизно з різницею у місяць.
У старшого сина народилася донечка, а в молодшого – синок.
У нас з чоловіком простора чотири кімнатна квартира. То ж місця на перший час мало вистачити усім. Та й не їхати дівчатам з нашими синами у село до своїх батьків.
Я раділа, адже вдома дві молоді дівчини. Одна готуватиме, інша прибиратиме, а я нарешті після роботи відпочину.
Ага, розмріялася!
Коли я поверталася додому, то на мене чекав безлад в усіх кімнатах, ванні, кухні і гора брудного посуду і одягу.
Це виходить, що я маю тепер обходити не своїх трьох чоловіків, а п’ятьох людей.
А я ж людина вже далеко не молода. І крім того, я мала сама сходити в магазин за продуктами і приготувати їм всім на цілий день їсти.
Оце дожилася. З мене далі вже сусіди будуть сміятися. Але чого не потерпиш задля щастя власних синів.
Я все зписувала на те, що невістки вагітні і їм важко стає хоч щось робити. Але коли вони народили дітей, нічого не змінилося. А навпаки – мені додалося роботи. Тепер на моїй шиї було п’ятеро дорослих людей і два малюки.
Кілька місяців я терпіла, а далі в один день не змогла більше.
Я зібрала усіх за столом у вітальні і сказала, що або невістки беруться до роботи, або хай їдуть до своїх батьків, щоб ті їх обходили, наче дітей.
Дівчата засміялися і пішли по своїх кімнатах, а чоловік підтримав мене перед синами. Ті, в свою чергу мовчали, опустивши голову.
Так продовжилося ще тижнів два. А далі я зібрала речі невісток, доки вони були з дітьми на прогулянці, речі дітей і деякі речі своїх синів.
Коли вони поверталися і подзвонили в домофон – я відчинила. Далі я виставила їхні сумки за двері і побажала щасливої дороги.
Чоловік мій мені в цьому допоміг – змінив замки у вхідних дверях.
Не хотіли допомагати ,то хай тепер живуть, як хочуть. Я теж не робот, і не машина.
Та, можливо я вчинила жорстоко, але ж і вони до мене обидві жодного дня добрі не були.
Допомоги ніякої я не мала від невісток. Сини привели додому ледащо і нероб.
