Уявна подруга
Біля Одарки вже третій день товпиться сила-силенна учнів. Дівчинка прославилася на всю школу провидицею та справжнім психологом. Всі хотіли почерпнути частинку її мудрості: чатували під туалетом, підсідали в їдальні, несли їй цукерки, зошити з домашкою й інші дрібні подарунки, від яких вона чомусь постійно відмовлялася.
Мені Іванко з 5-Б подобається. Як думаєш, зможемо ми з ним сімю створити? мрійливо питала однокласниця Стефа.
Не раджу. Той Іванко то тільки на вид шкода хатнього, а як ніхто не бачить в носі колупається та й брудики їсть. З їжею, звісно, проблем не буде, але це все, що чекає. Так усе життя і просидить, впевнено зауважила Одарка, сьорбаючи чай та кусаючи бублика.
Фу, нудота яка! А Мишко? Він же відмінник, та ще й на бандурі вчиться грати, знову задрімала у мріях дівчина.
А той Мишко над котами знущається. Привязує до хвоста жестяну банку і ганяє по подвірю. Буде жорстокий, ще й питиме.
Чого ти так вирішила?
А ти хіба бачила тверезих бандуристів? І взагалі, не мороч собі зараз голову хлопці від тебе не втечуть, краще алгебру підтягни та нігті не гристи бо глисти заведуться.
В мене друзів нема. Всі мене товстим обзивати і нікуди не звуть, Павло з 4-В відсунув зачаровану однокласницю так, що вона ковзнула по лавці аж до іншого кінця столу.
З середи стартує запис на боротьбу, сказала Одарка. Заяву можна лишити у вчителя фізкультури. Схуднути не схуднеш, та хоч обзивати не будуть. А свою майбутню дружину більше так не штовхай.
Одарка встала та понесла тацю до мийки.
Одар, як гадаєш, мені цього року права здавати йти, чи наступного? ніби між іншим спитала біля мийки вчителька географії.
Оксано Григорівно, щоб на права вчитися, треба машину мати, а у вас ж татова девятка. Ви ж розумієте різницю?
Мабуть… розумію…
Одарка зиркнула й, помивши руки, продовжила:
Продайте ту колимагу, а на виручені гривні велосипед купіть і шорти, через два місяці вас і так возитимуть на роботу. Взагалі, візьміть краще іпотеку, відсотки зараз смішні, а жити з батьками у тридцять пять якось не по-людськи. Це я вам як людина знаюча кажу.
Під враженими поглядами педагогів Одарка попрямувала до свого класу на урок трудового навчання.
За сорок хвилин, поки дівчата вчилися вставляти нитку в голку та будувати викрійки, Одарка заштопала з дому принесені штани, ушила мамину спідницю й звязала гачком пару теплих шкарпеток, які тут же подарувала вчительці праці, мовляв, вагітним треба тримати ноги в теплі. Вчителька відпросилася з уроку й побігла до аптеки за тестом. Наступного дня весь клас смакував шоколадним тортом, дякуючи Одарці.
Вдома дівчинка теж вела себе незвично. Насварила маму за магазинний фарш, взялася сама ліпити вареники. Замість Ютубу ввечері читала Трьох мушкетерів, іноді пошепки перемовляючись із кимось. Батько, визираючи з-за ноутбука, почув, як донька дорікнула, що він сутулиться, і краще б килим вибив, аніж сидів на якихось сумнівних сайтах.
По школі поповзли чутки, педагоги стривожилися і вирішили втрутитися призначили сеанс у психолога. Прямісінько під час навчального дня зібрався весь вчительський колектив, навіть директор.
Одарко, сонечко, скажи, тебе в школі не ображають? почав розпитувати модний психолог у бороді й окулярах.
Мене ображає те, що школі виділили кілька мільйонів гривень, а нам в спортзал купили тільки старого козла і пару метрів мотузки.
Всі обернулися до директора, який раптово втік на нараду через відчинене вікно.
А з тобою ніхто не дружить?
Дружба річ абстрактна, протягла Одарка, невдоволено крутячи косички на пальці. Сьогодні на перерві разом доганялки бігаєте, а завтра твоя подруга на кухні твої тарілки миє, поки ти податкову декларацію заповнюєш.
Почекай, яка податкова декларація, які тарілки?! Хто тобі таке розказав?
Моя подружка.
Ось і вся причина проблем! Поклич її сюди, будь ласка.
Вона тут, спокійно відповіла Одарка, дивуючи всіх у кімнаті.
А як її звуть?
Раїса Семенівна.
Ну треба ж, а скільки їй років?
Сімдесят.
І що вона тобі каже?
Каже, що зуби чистити треба від ясен, собака у нашому дворі не зла, а налякана й голодна, що родичів забувати не можна. І ще що у вас за останні пять років майновий податок неправильно рахували. Треба сходити в БТІ, перерахувати за ринковою ціною, бо весь час рахували по кадастровій.
Психолог усе записав, багатьом записка з цим пунктом видалася особливо цікавою.
Наприкінці із загальношкільного радіо оголосили виклик батькам, які були на роботі.
Секундочку! кричав по телефону схвильований тато. Та це ж мою маму так звали! Вона померла десять років тому!
У кабінеті хтось ойкнув, інші ледве чутно перехрестилися.
Ото ж, серйозно буркнула Одарка, вже десять років минуло, а до неї навіть не навідуєтесь. Там все поросло буряном, огорожа похилилася.
Я ж я хотів, та все часу не було, вибачався тато у слухавку.
Сеанс завершився.
Наступного дня всією сімєю поїхали на цвинтар. Одарка ніколи не бачила бабусю, тільки чула про неї з поодиноких татусевих розповідей. Могилу знайшли не одразу колись сосновий гай давно став мармуровим морем памятників.
Дівчинка привезла букет жовтих тюльпанів і поставила їх у пластикову пляшку. Тато підправив огорожу, мама прополола бурян.
Тату, бабуся каже, що ти гарна людина, але зовсім загруз у своїй роботі та в інтернеті, от і на мене часу не вистачає.
Батько зашарівся й мовчки кивнув.
Пообіцяй, що будемо виправлятися, він погладив доньку по голові, а потім і стару фотографію на памятнику.
Тепер вона спокійна і вже не приходитиме до мене, хоч я за нею дуже сумуватиму. Вона була дуже добра, весела і розумна.
Так і було. Бабуся справді всіх читала наскрізь. А ще щось сказала?
Так. Що твоя огіркова дієта то повна маячня. Якщо хочеш схуднути йди у спортзал. І що валютний рахунок дарма відкривав треба було все добре прорахувати. А ще з тим дешевим бетоном, яким ти хотів фундамент для лазні залитиТато здивовано розсміявся крізь сльози, а мама зітхнула полегшено, витираючи піт із чола. Небо над цвинтарем посвітлішало, по стежині пробіг руда кішка, і навіть вітер здавався мякшим.
Вдома на Одарку чекали нові питання однокласників, нові суворо-іронічні діалоги з учителями, нові свіжі вареники й кружка теплого чаю. Але тепер, коли вона знову подивилася на татка, помітила, як він вперше за довгий час підняв очі від телефона і усміхнувся їй.
Увечері дівчинка сиділа на балконі, тримаючи на колінах Трьох мушкетерів, і шепотіла в зоряне небо:
Раїсо Семенівно, дякую вам. Уже не самотньо тепер у мене більше, ніж уявна подруга. У мене є сімя, яка слухає і чує.
Вітер доніс запах свіжої мяти, і здавалось, десь поряд тихо засміялася знайома лагідна бабуся. А в школі наступного ранку Одарка зовсім тихо підморгнула Павлові з 4-В:
Головне не уява, а віра. В себе, одне в одного.
І вся школа ще довго згадувала дивовижну дівчинку, яка навчила всіх справжньої дружби небачено тихо і дуже по-справжньому.
