Одного разу мене запросили на природу. Зібралася велика компанія, приблизно 20 осіб. Ми поїхали а ліс з ночівлею. Я там майже нікого не знав. Мене запросив мій друг.
Серед присутніх я помітив хлопця та дівчину. Хлопець перебрав та почав сперечатися зі своєю дівчиною, усіляко її ображав, дівчина не витримала та пішла геть. Я пішов за нею, бо хвилювався, що з нею може щось статися. її хлопець, схоже, не помітив її відсутності.
Коли я підійшов до тієї дівчини, то побачив, що вона сидить на пеньку та плаче. Я запитав як її звати та чи можна присісти поряд. Дівчина погодилась, представилась Веронікою. Ми почали розмовляти та Вероніка зізналася мені, що вже давно думає про те, щоб розійтися зі своїм хлопцем. Річ у тім, що Едуард, так звати хлопця Вероніки, зовсім її не цінує та має кепський характер. А коли вип’є, то взагалі їй життя немає.
Ми ще довго розмовляли. Я пішов до компанії та взяв для нас їжі.
Коли ми повернулися до міста, то я провів Вероніку додому та ще деякий час сидів на лавці в її дворі. Мене захопили враження про час, проведений разом з цією дівчиною. Мені зовсім не хотілося її відпускати. Скоро мені потрібно було їхати в інше місто на роботу та я не знав чи побачимось ми з Веронікою знову.
Як же я здивувався, коли Вероніка вийшла з дому через декілька хвилин. Вона не знала, що я сиджу в її дворі на лавці. Я наздогнав її та попросив розповісти що сталося.
Розповідь мала бути довга та дівчина запропонувала мені присісти.
Річ у тім, що в її мами вже інший чоловік. Вона настільки віддалася почуттям, що забула про свою єдину доньку. Вероніка могла зникнути на тиждень, я її мама б цього не помітила. Але не цього разу. Нещодавно мама Вероніки посварилася зі своїм новим чоловіком та вирішила зігнати свою злість на тому, хто поряд, тобто на бідній дівчині. Назвала її шль _ондрою, припустила, що вона вже не один раз завагітніла та позб улася дитини та що вона має купу коханців.
Вероніка вирішила подихати свіжим повітрям та вийшла прогулятися. Я сказав, що мені шкода що так сталося. Потім ми сиділи мовчки та я сказав:
– Виходь за мене заміж. Мені потрібна дружина, а ти підходиш. Ти весела, гарна та цікава.
Вероніка здивовано поглянула на мене, трішки подумала та несподівано для нас обох сказала “так”.
Все робили швидко, бо невдовзі нам потрібно було їхати. Мама Вероніки припустила, що такий поспіх пов’язаний з вагітністю, але цього разу Вероніка пропустила її слова повз вуха. Невдовзі повернувся вітчим Вероніки та моя майбутня теща заспокоїлась.
Святкування було невеликим: лише ми з Веронікою та наші батьки.
Через деякий час ми переїхали в інше місто. Чесно кажучи, незвично було жити з людиною, яку я погано знаю, але скоро ми звикли один до одного та стали сумувати, коли когось немає вдома. У нас з’явилися свої сімейні традиції.
Вероніка пішла працювати в супермаркет неподалік від нашого дому, іноді працювала до вечора, я готував для нас вечерю та робив їй милі сюрпризи.
Потім у нас народилося двоє дітей.
Нещодавно дружина зізналася мені, що навіть уявити не може що було б якби вона тоді відмовилася вийти за мене заміж, бо вона зараз не уявляє без мене свого життя.
