ТАНЕЦЬ ІЗ СУКНЕЮ
— Дівчино, у вас щось трапилося?
Поряд із Яриною стояв літній чоловік. Виглядав він так, ніби зійшов із сторінок старих романів, які так полюбляла дівчина. Вона вже бачила його раніше — він часто прогулювався парком. Завжди в довгому чорному пальті, капелюсі та з витонченою тростиною. Нагадував Ярині того самого графа із книжки, яку вона нещодавно читала. Той також носив лише чорне й мстився — справедливо.
— Ні, у мене все гаразд.
Вона всмикнула носом, і чоловік одразу простягнув їй хусточку. Ярина вагалася секунду, але взяла й голосно висморкалася. Він мимоволі посміхнувся, а дівчина знову подивилася на нього.
— Я попраю та поверну вам.
— Не треба, у мене цього добра вистачає. А як ви на те, щоб зʼїсти по морозиву?
Вона навіть не знала, що відповісти, але змогла прошепотіти:
— Дякую, але в мене нема грошей. Можливо, іншим разом.
— Арсен Петрович.
Чоловік ввічливо підняв капелюха.
— Ярина.
Їй було нічого піднімати, тож вона просто встала. Арсен Петрович одразу підставив їй руку.
— Коли поряд із дівчиною, жінкою чи навіть дитиною є чоловік — неважливо, який він віком — про те, щоб вона платила за морозиво, й мови бути не може.
Ярина слухала його, наче зачарована. Ці слова були ніби з іншого світу. Вона звикла до зовсім іншого. Сьогодні Тетяна, її однокласниця, знову зробила з неї посміховисько. Все почалося під час обідньої перерви. Коли клас пішов у їдальню, Ярина, як завжди, влаштувалася з книжкою на підвіконні. В їдальню вона не ходила — грошей на це не було.
— Шевченко!
Дівчина підняла голову. Перед нею стояла Таня, а поруч — Андрій, хлопець, у якого Ярина була закохана з пʼятого класу.
— Що?
— Там я котлету не доїла, можеш піти забрати.
Навколо вже збиралися однокласники.
— Дякую, мені не треба.
— Та чого не треба?.. Ти хіба не знаєш, що таке котлета?
Регочучи, хлопці підхопили жарт. Ярина зіскочила з підвіконня, але так невдало, що джинси, яким було вже років пʼять, миттєво розійшлися на коліні. Сміх став ще голоснішим. Вона не пішла на урок, схопила портфель і вилетіла зі школи. Завжди ховалася в цьому парку. І коли в школі ставало нестерпно, і коли батьки приводили додому гостей. Цей парк був її схованкою. Часто вона сиділа тут із книжкою. Саме тоді її і помітив Арсен Петрович. Спочатку здивувався — побачити дівчину із книгою зараз це вже рідкість. А потім звернув увагу, що вона дуже бідно вдягнена, худа, майже прозора.
Вони сіли за столиком у кафе.
— Ярино, сьогодні я забув пообідати. Ви не вважатимете мене навʼязливим, якщо я попрошу вас скласти мені компанію?
Дівчина посміхнулася. Цей чоловік говорив так, ніби вони опинилися в минулому столітті. Звичайно, вона погодиться. Сьогодні, окрім порожньої чашки чаю вранці, вона ще нічого не їла.
Арсен Петрович зробив замовлення й подивився на неї.
— Ну, розкажіть, що могло засмутити таку чарівну молодую пані?
— Нічого серйозного, просто дрібні неприємності в школі.
— Дозвольте запитати, у якому ви класі?
— У 11-му. Через два місяці я вільна птаха.
— Куди плануєте вступати?
— Поки не знаю… Куди пройду на бюджет. Але завжди мріяла стати лікарем. Хоча, це лишиться мрією.
— Чому?
— Щоб бути справжнім лікарем, потрібно багато часу, а мені треба працювати. Тому, швидше за все, піду на медсестру.
— Дивна у вас логіка. Хочете бути лікарем, а станете медсестрою. У вас проблеми з навчанням?
— Ні, я вчуся добре. Просто…
Ярина завагалася.
— Мої батьки… Їм потрібна моя допомога.
Арсен Петрович зрозумів, що дівчина не хоче говорити про родину. Якраз принесли їжу, і вони відволіклися. Він непомітно спостерігав, як вона їла. Було видно, що вона намагається не поспішати, але їжу майже не жувала.
Потім вони трохи пройшлися, поговорили про книги.
— Знаєте, Ярино. У мене є книга, яка вам точно сподобається. Завтра я принесу її сюди, у цей же час. Обовʼязково приходьте.
Ярина прийшла. У бібліотеці вже не лишилося книг, яких вона б не прочитала. Романів було небагато, тому деякі вона перечитувала по кілька разів.
Дружба з Арсеном Петровичем зміцніла. Вони часто сперечалися, обговорюючи книжкових героїв, і непомітно для дівчини літній чоловік її підгодовував. Ярина знала, що він живе в гарному будинку з дорогими квартирами. Самотній — дітей не було, а дружина давно померла.
Одного разу вона так захопилася читанням у парку, що й не помітила, як стемніло. Треба бігти додому. Мати почне кричати, що вечеря не готова. Хоча, що там готувати? Лише макарони зварити та підсмажити на олії.
Вона увійшла в квартиру, що смерділа перегаром і цигарками, іСкрипнули двері, і Ярина зустріла матірній погляд, повний злості та похмільного розгулу.
