Вийшла заміж, як тільки виповнилося вісімнадцять. Тоді більшість малоді рано створювали сім’ї. Я побралася з Олексієм. Він непоганий хлопець і турботливий батько, але я його не любила. Мама порадила відповісти взаємністю на його залицяння, бо він хлопець при статках. Я послухала маму.
Рік ми прожили в селі, разом з бабусею Олексія. Поліна Володимирівна хороша людина. Вона навчила мене пекти найсмачніший хліб та варити найкращий капусняк. Сімейне життя не обтяжувало мене, але кохання не вистачало.
Я завагітніла. Коли строк був три місяці, ми переїхали в місто, до батьків Олексія. Вони пилинки з мене здувала. Я проходила обстеження в найкращій платній клініці міста. Мені купували ящики фруктів. Я мала все, про що мріяла моя мама. Моя ненька не змогла заробити на квартири та машину. Вона вийшла за звичайного електрика, який швидко помер від кохання до пляшки. Мама самотужки мене ростила. Вона мріяла дати мені освіту та хороше життя. Не задалося. Тоді мама вирішила знайти підходящого чоловіка для мене. Звісно, щоб був при грошах і на руках мене носив. Співпало тільки перше.
Олексій працював на фірмі батька, я виховувала дитину. Ми народили тільки Світланку. Більше дітей не хотіли. Ми не приваблювали один одного, як чоловік і жінка.
Коли донька виросла, я почала думати про розлучення. Не хотілося мені жити з не коханою людиною. Я розумію, зі сторони здається, ніби я зажерлася. Гроші є, чоловік нормальний — будь щаслива і радій життю. Я не з таких людей. Для мене важливі почуття.
В тридцять сім, пішла вчитися на дизайнера інтер’єру. Під час навчання, розлучилася з чоловіком. Закінчила виш в червоним дипломом та відкрила свій бізнес. Я працювала дизайнером інтер’єрів, мала невеличку команду і хороший заробіток.
Я почала жити. В сорок життя тільки починається, як то кажуть.
