Заздрість найгірша риса людського характеру. Я ніколи не мала такої звички видивлятися, хто живе краще за мене та звинувачувати людей через це. Моя історія саме про заздрість, яка коштувала нам багаторічної дружби.
З Ніною ми дружили ще зі школи. Разом сиділа за партою, закохувалися в одних і тих же хлопців та мінялися одягом. Після школи обоє вступили до університету на факультет економіки. Так сталося, що під час навчання ми практично одночасно закохалися в одного й того ж хлопця – Віталія. Та він обрав мене, а Ніні допоміг зблизитися зі своїм найкращим другом Максимом. Так усі залишилися задоволені.
Закінчивши навчання розпочалося доросле життя. Спершу одружилися ми з Віталієм, а за нами й друзі поспіли. Ми любили проводити час разом. Ходили гуляти, вечеряли у ресторані, їздили у відпустки, на вихідні старалися вибратися на природу.
Пізніше я завагітніла, тому змушена була виходити у декретну відпустку. На той час ми саме будувалися, без мого фінансового вкладу у родину було важко, тому чоловік наважився ризикнути та відкрити свій адвокатський кабінет. Я допомагала йому розібратися зі всією паперовою волокітою. Уже через пів року після відкриття у Віталія почали з’являтися постійні клієнти, а вони рекомендували його іншим й так ми зрушили з місця.
Хоч я і була в декреті, а про роботу не забувала. Просила Віталія брати деякі справи додому, щоб ми разом могли переглянути та розібратися у питанні. Поки наша малеча спала, ми працювали. Здавалося, що разом ми готові звернути гори.
Так ми працювали декілька років. З першого декрету я так і не вийшла, бо уже через два роки народила другу дитину. Сімейний бізнес процвітав, чоловік уже винаймав окремий офіс і під його керівництвом працювало чотири робітники.
Одного разу я зустріла свою давню подругу, коли гуляла із немовлям. Ніна зраділа, коли побачила мене, адже ми так давно не спілкувалися. Народження дітей, сімейна справа, будівництво дому – якось усе навалилося разом й ми зовсім не мали часу на зустрічі.
Я запросила Ніну з чоловіком до нас в гості на вихідні. Вона прийняла моє запрошення та обіцяла прийти. У домовлений день ми з Віталіком накрили багатий стіл. Друзі прийшли з тортом та подарунками для наших діток. Того вечора ми багато розмовляли та згадували минулі роки. Було добре знову поринути у ті спогади. Наприкінці вечора ми домовилися більше не втрачати зв’язок та періодично зустрічатися.
Наступного ж ранку до мене зателефонувала давня подруга та попросила про зустріч. Добре, що була неділя. Я залишила дітей на батька, а сама поїхала на зустріч. Ніна уже чекала на мене у кафе. Вона була засмучена та якась розгублена. Коли ж я запитала, що сталося, подруга зізналася, що Максима звільнили з роботи, вона заробляє копійки, а їм потрібно якось виплачувати іпотеку за квартиру. От вона й не знає, що тепер робити та як впоратися із важким періодом. Я заспокоїла Ніну та пообіцяла, що попрошу чоловіка взяти Максима до себе. Схоже моя обіцянка прийшлася подрузі до душі.
Ніна пішла у дамську кімнату, а я чекала на рахунок. Раптом на телефон подруги прийшло повідомлення, не в моїх правилах читати чужі листування, але я не втрималася, коли побачила там своє ім’я. Все ж вирішила прочитати: «Вийшло розчулити твою тупеньку подружку Мілу? Мене вже прийняли на роботу? Як же я не хочу працювати на того кретина, але якщо наш план вдасться, то уже через декілька місяців фірма належатиме нам».
Тоді я зрозуміла справжні мотиви наших «друзів». Навіть перевірена роками дружба може виявитися фейком.
