Ой, слухай, я тобі розповім одну історію…
Щасливе дитинство Колі закінчилося у пять років. Одного дня батьки не прийшли за ним у садочок. Усіх дітей уже розібрали, а хлопчик сидів за столиком і малював себе, маму й тата. Вихователька дивилася на нього й чомусь постійно витирала щоки. Потім підійшла, взяла на руки, міцно пригорнула й промовила:
Щоб не сталось, ти не маєш боятися, Колюню. Тепер будь сильним. Зрозумів мене? Зрозумів, малюку?
Я хочу до мами, відповів він.
Зараз прийдуть тітка й дядько. Ти підеш з ними, Колюню. Там буде багато інших діток, тільки не плач.
І вона притулилася до нього своїм мокрим обличчям.
Потім його взяли за руку й повели до машини. На запитання: «Коли його віддадуть мамі?» відповіли, що мама з татом далеко й сьогодні не зможуть прийти. Колю поселили у спільну кімнату з такими ж, як він, хлопцями. Але батьки не прийшли ні завтра, ні післязавтра. Хлопчик дуже сумував і плакав уночі, тому в нього піднялася температура.
Лише лікарка у білому халаті після одужання серйозно поговорила з ним. Вона сказала, що його батьки тепер дуже далеко, на небі, і не можуть звідти спуститися. Але вони завжди поряд, пильнують за ним, все про нього знають, а тому він має добре поводитися й не хворіти, щоб вони не засмучувалися.
Але Коля не повірив. Він дивився на небо й не бачив там нікого, крім пташок і хмар. Тоді він вирішив, що знайде їх за всяку ціну.
Спочатку він уважно оглядав подвіря під час прогулянок. Нарешті знайшов невеличку дірку за кущем. Там були вигнуті прути паркану. Але пролізти він міг лише наполовину. Тоді хлопчик почав рити підкоп. Повільно справа просувалася земля була пухка, з піском. Незабаром знизу, де проміжок між прутами був найбільший, утворився прохід.
Коля проповз і опинився на волі. Що є сили побіг він від ненависного притулку так, здавалося, його називали інші хлопці. Але міста він не знав і скоро загубився. Коля наполегливо шукав свій дім, але будинки були однакові.
Раптом він побачив на переході жінку, дуже схожу на маму. Таке саме плаття в горошок, охайний пучок світлого волосся.
Мамо! кинувся Коля до неї.
Але вона не почула й навіть не обернулася.
Мамо! вхопив він жінку за руку, наздогнавши.
Вона обернулася, присіла й уважно подивилася на нього. Ні, це була не його мама.
***
Наталка закохалася у двадцять років і назавжди. З Олексієм вони були чудовою парою. Познайомилися випадково, на літньому майданчику для танців. Хлопець підійшов до неї й, ніякуючись, запросив на повільний танець. Вони легко знайшли спільну мову. І вже більше він не відходив від дівчини, пішов провожати.
Зустрічалися вони недовго через три місяці одружилися. Жили душа в душу. Але через три роки Наталка зрозуміла, що не може мати дітей. Чоловік не міг змиритися з цим, і вона продовжувала нескінченні обстеження та лікування в санаторіях. Нарешті подружжя прийняло факт, що своєї дитини у них не буде. І Олексій одного разу запропонував узяти дитину з дитячого будинку.
Але Наталка так сильно любила чоловіка, що запропонувала йому розлучення. Їм скоро по тридцять, вони ще молоді. Олексій одружиться з іншою, яка зможе зробити його щасливим. А вона якось проживе сама.
Та Олексій не погодився. Сказав, що ніколи не покине її. Тоді вона придумала хитрий план. Зізналася, що давно його не кохає, і в неї є інший чоловік. Олексій відмовився вірити.
Наступної ночі вона не прийшла додому. Повернулася під ранок. Від неї пахло вином і чоловічою туалетною водою. На запитання чоловіка відповідала одне: у неї коханець. І Олексій згодом погодився на розлучення.
***
Коли Наталку покликав Коля, вже два місяці була розлученою. Вона дуже сумувала за чоловіком і хвилювалася за нього. А тут незнайомий хлопчик назвав її «мамою» серце в Наталки аж вискочило з грудей.
Що трапилося, малюку? Ти загубився? ніжно запитала вона.
Я шукаю свою маму й тата. Мені сказали, що вони на небі. Але я не вірю, заплакав Коля.
Ходімо, я живу недалеко. Я пригощу тебе смачними тістечками, хочеш?
Вона взяла хлопчика за руку, і вони пішли.
Вдома Коля з задоволенням уплітав тістечка, які вона купила по дорозі, запиваючи ароматним чаєм із листям смородини. І як міг, розповів Наталці, що з ним сталося. Видно було, що він давно не їв солодкого. Виявилося, що старші хлопці відбирали в нього ласощі. Ще й лаяли й іноді сильно давали ляпаса.
Наталці стало дуже шкода хлопчика. І вона запитала:
А хочеш, Колюню, я заберу тебе, і ми будемо жити разом? Коли виростеш, все зрозумієш. І колись обовязково зустрінешся зі своїми батьками. Але ще не скоро.
К
