Так склалося, що у своїх неповних 30 у мене не було ще мужчини, ні хлопця. Але я з того приводу проблеми не робила. Знала собі ціну – красива, маю чудову роботу і власне помешкання. Була впевнена, що прийде час і зустріну саме «свого» чоловіка.
Друзі трохи кепкували з моєї життєвої позиції. Мовляв, хіба що кота собі знайдеш до смаку. А чоловіки – вони куди складніші створіння. З ними легко не буває. А з віком усе складніше щось у собі змінювати.
Якось на вихідні в мене раптом зламався кран. Що ж робити? Попереду два чудові весняні дні. Думала, погуляю десь. А тут – на тобі. Чергуй біля крана з відром, бо не справляється злив.
Почала шукати майстра. Допоміг інтернет. Доволі приємний голос у трубці попросив зробити і вислати фото, щоб він зміг по дорозі купити все, що треба. Я виконала прохання і чекала приїзду «рятувальника» в цій ситуації.
Максим приїхав, як і обіцяв – за пів години був уже в хаті. Робота для нього була звичною. Справився швидко. Поправив ще зливний бачок у туалеті, щоб не сочилася намарно вода.
Мужчина був одягнений доволі акуратно як на сантехніка. Гарний з себе. Приблизно десь мого віку.
Я розрахувалася з Максимом за роботу.
Саме закипів чайник. Я запитала, чи складе мені компанію разом попити каву. Він погодився. Ми розговорилися. Я розповіла, що трохи спішу – хочу виїхати десь за межі міста. На вулиці весна – пора трохи урізноманітнювати власне життя. На цьому ми розминулися.
Складала нашвидкоруч наплічник. Несподівано роздався дзвінок у двері. Відчинила і не повірила своїм очам – переді мною стояв Максим і усміхався:
-Я з тобою! На природу. Не проженеш?
-Ні! Заходь – я швидко, – трохи розгублено промовила я. Адже аж ніяк не чекала такого повороту.
Максим під’їхав машиною. За 25 хвилин ми опинилися на зеленій галявині. Розклали невелике багаття, запекли в фользі рибу…
Увечері повернулися додому. Максим підвіз до під’їзду і поїхав своєю дорогою. Увійшла в квартиру і відчула, як тепер самій тут стало самотньо. Відчула, що зустріла того єдиного «свого», якого чекала аж до тридцяти.
І мій мужчина не забарився. Наступного дня після роботи зателефонував і сказав, що придбав для мене ще один кран у ванну кімнату, бо зі старого також трохи сочиться вода.
Розуміла, що це всього лиш привід, щоб знову зустрітися, щоб знову побачити один одного.
Відчинила двері – а Максим стоїть з букетом моїх улюблених троянд.
-Це для господині за каву, – пожартував.
Ми приємно провели вечір удвох і зрозуміли, що нам не хочеться розходитися…
За рік у нас народився синочок. Я щаслива. Максим справді був «моїм» мужчиною – більшого затишку, ніж поряд з ним я ніколи до того не відчувала. Думала, якби не поламався кран, де б я зустріла свого Максима? Цей випадок став найбільшим сюрпризом мого життя!
А вам траплялися подібні історії в житті?
