Так вийшло, що я рано вийшла заміж. Мій старший брат так і залишався неодруженим. Спочатку ми його просили одружитися, адже час іде швидко. Але він не слухав ні мене, ні маму. Ми дали йому спокій. У мене двоє дітей, мама допомагає, зустрічає зі школи, водить в різні гуртки. А я натомість сплачую за неї комунальні послуги й даю гроші на прожиття.
Нещодавно брат одружився. Йому скоро сорок, а його дружина на чотири роки молодша. Через декілька місяців у них народилася дівчинка. Від тих пір мама допомагає своєму синові няньчити онуку. Про моїх дітей більше не піклується, і не запитує, як я справляюся. Спочатку мені було важко, але потім діти звикли ходити одні й все налагодилося. Я дякую мамі, що у свій час допомагала. Та це ще не все.
Випадково дізналася, що квартиру і дачу мама заповідає тільки своєму синові. Запитую:
– Мамо, а про мене ти зовсім не згадуєш? Чому все тільки брату, а я?
– А в тебе доню, чоловік є. Він повинен забезпечувати тебе і твоїх дітей.
Він забезпечує. Але ж брат також чоловік, чому сам не намагається заробити на квартиру і дачу, а забирає все мамине собі. Та ще й гроші, що я давала мамі, переходять у руки до брата. Таке зовсім мені не подобається. Я сказала мамі, що комуналку оплачуватиму, але грошей у мене більше немає. Мама незадоволена, навіть сварила мене за черствість. Я не зрозуміла, чому я черства?
Нещодавно зателефонувала брату, щоб приїхав забрав дитячі речі. В мене й одяг залишився й іграшки різні, велосипед маленький. Брат приїхав швидко, поклав речі в машину і збирається їхати:
– А спасибі скажеш? – питаю.
– За що? Що вивожу весь мотлох від тебе.
Такої невдячності я не чекала. А через годину зателефонувала мама, і сварила, що я з брата гроші взяла за речі. Це вже занадто. Я перестала сплачувати за маму комунальні, і взагалі спілкуватися. Нехай живуть і сплачують самі.
Чи потрібно було якось по другому?
