В мого зятя складний характер. Хоча ми з ним ніколи й не сварились сильно, але зрозуміти цю людину доволі важко. Мінливий, як погода в горах. То він злий та його не можна чіпати, то через декілька секунд він вже найдобріша людина в світі, жартує, допомагає та робить все, що попросять.
Бувало міг нагрубити, образити, але потім одразу вибачався, пояснюючи, що то все через ті чи інші причини, що його розлютили. Словом, важко йому себе стримувати в моменти поганого настрою. В загальному, він людина хороша, але от є в нього такий мінус.
Я дітям в допомозі ніколи не відмовляла, якщо мала таку можливість. І з дітьми сиділа, і доньці з побутом в перший рік після пологів допомагала, і завжди якісь закрутки приносила, бо живемо ми з чоловіком в передмісті в приватному будинку, а там і город невеликий є.
І от, я вирішила, що на свій ювілей подарую дітям квартиру, яку отримала від своїх батьків у спадок. Я до цього часу її в оренду здавала, а коли орендарі вирішили з’їхати, то придумала інше застосування нерухомості.
Настав мій ювілей. Проводили його вдома. Але їжу я не всю готувала сама, адже донька переконала мене замовити в ресторані доставку. По ціні виходило так само, тільки я зекономила свої сили та час.
Запросила своїх подруг, друзів сім’ї, деяких родичів і, звісно ж, доньку з сім’єю. Свято пройшло добре, я повідомила дітей про своє рішення та сказала, що згодом віддам їм ключі від квартири. Проте потім я змінила свою думку та зраділа, що не віддала ключі одразу.
Донька із зятем пішли трохи раніше, ніж всі інші гості, бо все таки діти маленькі і їм час спати. А в нас тут компанія дуже гучна і вони в сусідній кімнаті би не заснули. Донька пішла до машини, адже вона не вживала алкоголь та була «тверезим водієм» того вечора. Вона принципово його не вживає, та й все ще вигодовує грудьми молодшу мою онучку.
А зять шукав по дому свій телефон. Ніяк не міг знайти. Я запропонувала зателефонувати йому, щоб почути де ґаджет знаходиться. Він відмовив в цьому, адже телефон він поклав на беззвучний режим, тому навряд ми почули б вібрацію. Проте я все одно подзвонила зятю.
Виявилося, що телефон лежав на дивані, біля місця, де я якраз сиділа. Я глянула на телефон зятя та побачила дзвінок від тещі, але… Там стояла фотографіє с _обаки… Я нічого не сказала гостям, а просто взяла телефон та подала його зятю, при цьому не завершуючи виклик.
Він все зрозумів, взявши до рук телефона та глянувши на моє обличчя. Без слів розвернувся та пішов. Я ж повернулась до гостей та намагалась прикидатись, ніби далі насолоджуюсь святом, але на душі було взагалі кепсько.
Я думала про те, чи знає про це донька. Можливо вона знала та також кепкувала з мене, а можливо вона не здогадувалась про це, бо на таку маленьку іконку фотографії не звертала увагу. Не знаю я. Але квартиру віддавати їм я вже не хотіла.
Наступного ранку подзвонила донька, почала дякувати за квартиру і розповідала, як вона придумала по новому облаштувати помешкання. Як я зрозуміла, зять не розповів їй про той випадок.
Я розповіла доньці про те, що сталось. Не знаю, що за розмова в них була, але після цього донечка прийшла з дітьми вся заплакана, з червоною щокою та сказала, що вони розлучаються.
Мій чоловік ходив розбиратись з зятем(він в мене в поліції працював раніше і має там знайомих). Поки чекаємо, що буде далі. Але донька з дітьми поки живе в нас з вдома.
А все почалося з фотографії скаженої собаки на заставці мого номера…
