Віра Степанівна нещодавно склала заповіт. Вона знала, що її діти пересваряться між собою. Але те потрібно було зробити. Їх у неї троє, дві доньки і найменший син. Доньки давно вийшли заміж, жили добре. Поки тато був живий, допомагали усім. В кожного по квартирі, є машини. Допомагати доньки не любили, а от гроші їм, щоб кожного дня дай, і будуть брати. Завжди знаходяться нові розтрати.
Але чоловік помер перший. Відтоді Віра Степанівна залишилася одна. Згодом пішла на пенсію. З доньками спілкується виключно по телефону. Немає в них часу приїжджати до мами, все якісь діла затримують. Та Віра Степанівна їх і не чекає, знає що не прийдуть, тому що у мами більше немає грошей. Їй би хто допоміг, а не навпаки. І в кого доньки такі черстві, не розуміє. Та все ж таки доньки. У свій час вони з чоловіком добре допомагали, та забулося все.
Син зовсім не такий. Олександр кожного дня приходить провідати маму. Від тих пір, коли одного разу знайшов її на підлозі. Просив маму переїхати до нього, але вона не хоче. Говорить, щоб не мішати молодим. Інна в нього гарна дружина, але Віра Степанівна знає, що на відстані, то мирять. А якщо житимуть разом, то хто його знає, як буде. Та й онуки бідові. А бабусі спокій потрібен.
Вирішила Віра Степанівна запросити дітей до себе, озвучити, на кого написала заповіт. З усіх дітей прийшов тільки Олександр. Правда мама не говорила їм навіщо запрошує. Якби сказала, то прибігли б. А так, ні, часу немає в доньок. Тому сказала сину, що все що має, що залишилося в неї заповідає йому, синові. Доньки у свій час отримали багато чого, а Олександру встигли тільки квартиру купити. Ремонт у ній робив самостійно, на той час тата не стало.
А спадок не малий, трикімнатна квартира, дача з двоповерховим будинком, машина в гаражі стоїть. Тато зовсім мало на ній їздив. Коли доньки дізналися для чого запрошувала мама, другого дня приїхали обидві. Та Віра Степанівна відповіла, що пізно кинулися. Якщо їм мама без спадку не потрібна, то вони взагалі нічого не отримають. Той хто доглядає, все йому, сину.
З квартири мами виходили злі доньки. Вони взагалі на неї й не глянули після того, що почули.
Віра Степанівна бідкається, чи сама так виховала, чи в наш час черствість, це гарна ознака, не розуміє. А ви як гадаєте?
