Дмитро з Любою одружені давно. Підростає донечка Кіра. Однокімнатна квартира стала тісною. Почали шукати більшу в гарному районі. Але щоб купити квартиру їхньої мрії не вистачало грошей. Навіть якщо продати свою однокімнатну і докласти накопичені кошти, не вистачає. Дмитро почав мріяти, щоб продати будинок мами Любиної. От тоді грошей вистачить, ще й на ремонт залишиться.
А маму куди? Запитує дружина.
Нехай живе в нас, відповів Дмитро.
На тому і порішили. У вихідний день поїхали всі в трьох до Ольги Петрівни. Бабуся рада приїзду внучки, хоч і здивувалася, що приїхали не попередивши.
Слово по слову, умовляє Люба маму продати будинок і переїхати до них. Місця всім вистачить, говорила, окрема кімната в тебе буде, ні про що не переживатимеш. Сиди, доглядай Кіру, водитимеш в садок і назад. Останнє щодо Кіри переважило. Згодилася Ольга Петрівна продати будинок.
Пройшло два місяці. Квартира розкішна, велика, світла, трикімнатна. Тільки виявилося, що бабусі немає місця ні в одній із кімнат. Одна кімната Кіри, одна Дмитра та Люби, а третя вітальня. Куди поселяти бабусю, весь вид псує.
Вирішили поставити вузеньке ліжко на кухні в куті. Закрити шторами. Ольга Петрівна плакала коли її ніхто не бачив. Чи думала, що дочка так поведеться з нею. Добре, що не відправила в будинок пристарілих.
Одного разу Кіра щось майструвала в куточку своєї кімнати. Тато запитав, що вона робить? Відповідь була така: Я придумую в якому куточку будете жити ви з мамою коли виросту. Дмитро і Люба заклякли на місці.
На другий день переселили бабусю в третю кімнату.
