Упродовж тривалого часу працюю в санаторії лікарем. Стаж – більш як десять років. За цей час всякого встиг надивитися. Найбільше мене шокує поведінка наших людей, їхнє ставлення до свого ж здоров’я та довкілля.
Наприклад, нещодавно в санаторії поселилася одна сім’я. У дочки проблема з хребтом. Відчуває постійно біль. Звернулися до мене за порадою. Я глянув на дитину і вжахнувся. Кажу, що дитина на свій вік має на 15 кілограмів більшу вагу. Треба стежити за харчуванням і більше рухатися. Спина не витримує ваги і малорухливого способу життя – поганий кровообіг. Написав рекомендації, якої дієти дотримуватися і які вправи виконувати щодня.
Але батьки, таке враження, чогось не розуміють. Кладуть мені на стіл гроші і просять:
-Докторе, врятуйте нашу дитину.
Я повторюю, що порятунок у ваших руках. Я ж не можу за вас робити вправи чи належним чином харчуватися. А вони далі своєї правлять:
-Випишіть таблетки.
-Нема таких таблеток. Є здоровий спосіб життя!
Вони вийшли незадоволені з мого кабінету. Опісля зробили мене винним, що я відмовляюся їх належно лікувати.
Я їм розтлумачив, що знеболювальні таблетки лиш знімають на певний час біль, але не усувають проблеми.
На обідній перерві вийшов на подвір’я, щоб подихати свіжим повітрям. Дивлюся, народ сидить на лавочках і жує. Постійно щось жує, наче сюди приїхали наїстися. Беруть на халяву з їдальні продукти і напихаються ними.
Вирішив прогулятися алеєю. На очі втрапила мама, яка садить трирічну дитину в кущі. Кажу їй:
-Он туалет за рогом. Навіщо ви тут це робите? На що перетвориться територія санаторію?
А вона відповідає, що за такі гроші, які вона заплатила за відпочинок, можна робити все, що заманеться.
Я змовчав, бо від такого нахабства мені аж дух сперло. А сам подумав, що ми хвора нація. Нам ще треба і треба витягувати себе з болота, в якому сидимо і думаємо, що воно так і повинно бути.
І куди ми можемо зайти з таким рівнем культури? Мені стало боляче за тих людей, що не вміють поважати ні себе, ні інших, ні простір, в якому перебувають.
