Ми з Настею познайомились на вечірці у спільних знайомих. На той час ми були ще досить молодими – мені було двадцять два роки, а їй щойно виповнилось двадцять. Це було кохання з першого погляду і вже за рік ми побрались. Ми обоє мріяли стати батьками, але Насті ніяк не вдавалось завагітніти. Вирішили пройти обстеження, але лікарі нічого не виявили, сказали, що проблем зі здоров’ям у нас немає.
За вісім років поневірянь, все ж вирішили, що коли природа не дає нам такого шансу, то візьмемо дитину із дитячого будинку. Тепер у нас є донечка Оленка. Ми не відчуваємо, що вона нам не рідна й дбаємо про неї, даючи усе найкраще. Якось дружина сказала, що почувається зле і я відвіз її до лікарні. Там нам повідомили, що Настя вагітна. Це стало неабияким сюрпризом і приємною несподіванкою, адже ми обоє мріяли народити спільну дитину.
Під час планової УЗД на нас чекав ще більший сюрприз. Виявляється, ми станемо батьками трійні. В першу чергу, це дивно тому, що у наших родинах ніколи не було навіть двійнят, а тут потрійний подарунок долі. Звісно, хвилювались чи зможемо гідно забезпечувати таку кількість дітей, хотілось, щоб ніхто з них ні в чому не знав нужди.
Мене не покидали роздуми, як взагалі так вийшло. Зрештою, подзвонив до матері, щоб запитати чи у нас в родині бували такі випадки. Бо я не пам’ятаю нікого з родичів, хто б був одним із близнюків чи двійнят. Маму моє запитання не здивувало. І вона мені все розповіла:
– Ти не знаєш, але у твого дідуся був брат близнюк. Він переїхав жити в іншу країну, написав листа, як добрався і більше на зв’язок не виходив.
– А чому мені ніхто нічого про нього не розказував?
– Мій тато дуже сумував за рідним братом, але щось дізнатись про його долю було не реально. Тому ми ніколи не підіймали цю тему в сім’ї, щоб не засмучувати твого дідуся.
Я розказав про це Насті й ми довго сміялись, бо нарешті зрозуміли, що у нашому випадку нічого дивного немає.
Через кілька місяців на світ з’явились наші хлопчики. Тепер ми батьки трьох синів і донечки.
