З Олексієм ми одружилися нещодавно. Чоловіку запропонували нову роботу в іншому місті, тож одразу після весілля ми переїхали. Сидіти цілими днями на самоті в чотирьох стінах було не надто добре.
Тож одного вечора, після чергової сварки, чоловік приніс мені несподіваний подарунок. Це було надзвичайно миле та маленьке кошеня. Я довго думала як назвати нового члена сім’ї й зупинилася на імені Тимофій.
Кошеня хоч на вигляд і було миле, але дуже любило лазити по верхах та робити шкоду. Ми старалися з малечку привчати його до порядку. Коли звичайні слова не доходили, починали стукати по столі або кричати.
Ось нещодавно Тимофій розбив мою улюблену кришталеву вазу. Нерви здали і я стала на нього кричати: «Тимофій це вже остання капля. Зараз вишвирну тебе на вулицю! Побачимо, де ти ще знайдеш таку люблячу родину?» Через деякий час я заспокоїлася й почала миритися з пушистим. Коли раптом у двері постукали. На гостей я не чекала, а в чоловіка був ключ. Хто б це міг бути? Відкриваю двері й бачу на порозі поліцейських.
Виявляється наша сусідка бабця Оля вирішила, що Тимофій – це наш син. Коли вона почула, що я збираюся вигнати його з дому зателефонувала до поліції. Яке ж розчарування на неї чекало, коли замість маленького хлопчика вона побачила котика. Шоковані були й поліцейські. Розійшлися ми мирно, а ввечері я розповіла цю історію Олексію. Було з чого посміятися.
От тепер думаємо про діток., щоб сусідка більше так не ганьбилася перед правоохоронними органами.
