Своїх судів я знала досить давно. Здається вони переїхали у наш будинок десь років сім тому. Приємна молода пара щось одружившись почала вити сімейне гніздечко. З Ольгою я познайомилася одразу. Ще у вечір переїзду вона забігла до мене попросити цукру. Я пригостила нову сусідку чаєм та пирогом. Слово за слово ми розговорилися, а згодом стали подругами.
З розповідей нової подруги я дізналася, що після одруження пара вирішила переїхати із села до міста. Батьки нареченої купили молодятам невеличку однокімнатну квартиру. Весілля вони вирішили не робити, бо чоловік назвав це пустою тратою грошей. (Хоча Оля хотіла побути в ролі нареченої та приміряти на себе весільну сукню). Наші сусіди працювали на одній роботі, обоє заробляли достатньо грошей для заможного життя.
З часом подружжя купило собі дороге авто. У відпустку вони летіли відпочивати за кордон. У кватирі в них був зроблений дорогий ремонт й куплена найновіша побутова техніка. Здавалося б, що ще потрібно молодій парі? Живіть і радуйтеся. Та Оля часто заходила до мене в гості поскаржитися на свого коханого. Виявляється, що чоловік подруги був категорично проти дітей, а вона ж палко хотіла стати мамою. Через це у пари почалися суперечки. Врешті решт Оля не витримала та подала на розлучення.
Від чоловіка пішла нічого не забравши. Авто, квартира, техніка – усе залишилося йому. Тоді сусід і зрозумів, що життя без дружини зовсім не цукор. Його зарплатні ледь вистачало на оплату комунальних послуг та заправку автомобіля. А ще ж потрібно купувати продукти й одяг. Коли жили з дружиною, то грошей було значно більше.
З Олею я зустрілася знову через кілька років. Вона приїхала у місто до нас на гостину. Жінка вдруге вийшла заміж та народила прекрасну донечку. З чоловіком вони жили душа в душу. Оля зізналася, що не шкодує про своє рішення вперше розлучитися й рада, що стала мамою. Її колишній ледве зводить кінці з кінцями, але кого це цікавить? Він сам винен.
