Після одруження ми з чоловіком вирішили вкласти весільні гроші у якусь справу. Довго думали чим можна зайнятися, так щоб і бізнес був прибутковим та ще й мав попит серед клієнтів. Вирішили відкрити свій продуктовий магазин, продавати там найпоширеніші продовольчі товари.
Грошей на купівлю великого окремого приміщення у нас не було. Брати кредит також не хотілося. Вирішили зробити хід конем та домовитися із моєю бабцею. Вона вже в роках, старенька, часто не здужає. Їй потрібен догляд та допомога, а нам потрібна її квартира. Поговорила зі старенькою, розповіла, що й до чого. Пояснила, що ми з чоловіком можемо забрати її до себе, будемо про неї дбати, годувати, купувати ліки, натомість вона повинна відати мені свою квартиру.
Її помешкання знаходиться на першому поверсі, тож ми запросто зможемо перенести двері на іншу сторону й переробити квартиру під крамницю. Дякувати богу, бабуся увійшла в наше положення й погодилася на таку пропозицію. Вона людина спокійна та врівноважена. Жодних проблем не виникало. Бабуся раділа, що має компанію для розмов та спільної вечері, а ми робили свої перші кроки у товарному бізнесі.
Відкрити магазин виявилося не так і складно. Знайшли постачальників, закупили товар та обладнання, домовилися з усіма інстанціями, пройшли необхідну перевірку й відкрилися. Досить швидко чутка про новий магазин, низькі ціни та свіжі продукти розійшлася між мешканцями міста. До нас почало приходити все більше покупців. Справи пішли вгору, ми тішилися, як малі діти й вже мріли про власну мережу магазинів.
На жаль, наші плани зіпсувала бабуся. У старенької почалася деменція. Вона частенько втікала з дому й навіть перестала мене впізнавати. Я вже подумувала про те, щоб найняти продавчиню, щоб більше часу проводити з бабусею й не залишати її без нагляду. Саме на цей час у нас почалися проблеми із бізнесом. Клієнти просто перестали приходити до нашого магазину. Навіть постійні відвідувачі обходили нас стороною.
Я не могла зрозуміти у чому річ, адже весь товар був у наявності й жодних скарг ніколи не поступало. Причина крилася в моїй бабусі. Виявляється старенька активно робила нам антирекламу. Вона розповідала усім відвідувачам, що ми продаємо прострочені товари за всі гроші світу й відправляла клієнтів у сусідній супермаркет, який точно не міг похвалитися ідеальною репутацією.
Я на неї не ображаюся, розумію, що це все через підступну хворобу, яка щодня знищує мою бабцю. Річ у тім, що я не знаю, чим можна допомогти та зарадити старенькій. Відправляти її у спеціалізований заклад я не хочу, вона почуватиме себе там покинутою та нікому не потрібною. Та якщо залишати її й надалі без нагляду, то це може закінчитися плачевно не тільки для нас, а й для наших сусідів. Раптом старенька забудеться вимкнути воду у ванній кімнаті, чи не закрутить газ.
Найняти доглядальницю не дозволяють наші фінанси та і я не можу залишити магазин без нагляду в той час, коли ми на межі закриття.
Чоловік мене підбадьорює та каже, що ми знайдемо вихід із цієї ситуації. Я хочу вірити в краще, але з кожним днем справи йдуть все гірше. Не хочеться відмовлятися від мрії про успішний бізнес та повертатися на державну роботу, де платять копійки. Але якщо з бабусею щось станеться в той час, як я буду зайнята магазином, я просто собі не пробачу. Вона єдина рідна людина, яка залишилася в моєму житті.
Можливо хтось із вас уже мав нещастя дбати про рідну людину з такою ж хворобою. Підкажіть, до кого якого спеціаліста мені краще звернутися та чи можливо подолати цю недугу. Тільки б медикаментами не перетворювати стареньку на овоч.
