В усьому таланити не може правда? Пощастило мені з чоловіком, але не все гаразд з його мамою. Світала Миколаївна внесла мене у «чорний список» ще під час першої зустрічі та знайомства. Я ніби й старалася сподобатися, поводила себе як слід й витримала годинний допит. Похвалитися маю чим – дві вищі освіти, керівна посада, висока зарплатня, квартира (подарована батьками). Тобто на гроші Мирослава я не зазіхаю.
Що ж їй могло не сподобатися? Не повірите, але я провалилася на питанні про вік. Виявляється свекрусі не сподобалося, що син зібрався одружувати з жінкою старшою від нього на цілих 6 років. Так це лише на папірцях, а так, то й не скаже ніхто, що я старша. Однак Світлані Миколаївні аби за щось вчепитися.
Добре хоч за спиною не гадила, сказала в обличчя, що мене в родину не приймає й сину бажає кращої партії його ж віку. Ну після того знайомства я вибігла з будинку вся в сльозах й попросила Мирослава більше мені не телефонувати.
Наступного ранку хлопець явився до мене з обручкою, величезним букетом моїх улюблених ромашок й пропозицією руки та серця: «Ти моя, а я твій віднині й довіку й ніщо та ніхто не стане нам на заваді!» Ну хіба я залізна, звісно, розтанула й того ж дня пішла з коханим подавати заяву.
На весілля Світлана Миколаївна не прийшла, а мені від того лише краще, ніхто не псував свята своєю кислою міною. Не спілкувалися ми й після. Знаю, що вона телефонує чоловіку, але про що вони там розмовляють мені не цікаво. Тим більше мені було про що хвилюватися, адже ще до весілля я дізналася про вагітність.
У нас з Мирославом народився синок, Святослав. Коли нас виписали з пологового, чоловік влаштував вдома невеличкі родини. Запросив лише найближчих людей, прийшла й Світлана Миколаївна. Вона перепросила у мене за свою поведінку й сказала, що хоче аби ми родичалися. Я не була проти, тим більше знала, що чоловікові важко розриватися між нами двома.
Можливо я б могла забутися давні образи, але те, що свекруха вчинила далі відбило будь-яке бажання мати з нею щось спільне. Коли новоспечена бабуся взяла онука на руки, то скривилася й заявила:
-Так він зовсім до нас не схожий. Весь у свою матір, страшнуватий.
Ну яка нормальна бабуся могла таке сказати малесенькій дитині. Чоловік також все чув, тож не заперечував, коли я випровадила його маму з нашої квартири. Більше на примирення вона не йшла.
