В дитинстві мене всі жаліли. Мій батько покинув нас ще до мого народження. Мама залишилася сама з дитиною на руках.
Навчання в школі давалося мені важко. Я ніяк не могла знайти спільної мови з однолітками. Вони постійно жартували наді мною.
Ти така нікчемна, що тебе навіть батько полишив! – Казала моя однокласниця.
Мама була завжди зайнята роботою. Вона не встигала помітити всі зміни в моєму житті. Я хотіла розповісти їй, але не могла. Мама багато працювала. Вона не мала вихідних. Була на роботі 24/7. Я не хотіла її турбувати.
Сусідки співчували мені. Вони бачили, що я постійно сама. Пропонували приходити до них в гості, щоб погратися з їхніми дітьми. Мені не потрібна дружба через жаль.
Я знайшла собі чудове заняття. Мені сподобалося малювати. Вчителька похвалила мої таланти. Я попросила в мами грошей на альбом, фарби та пензлики. З тих пір, я проводила час на самоті. Малювала абсолютно все. Найбільше мені подобалося приходити в парк і малювати природу. Я любила знаходити маленьких жучків і малювати їх.
Пам*ятаю діалог з продавщицею морозива. Я частенько була в парку сама. Мама давала мені бутерброди, воду та трохи грошей. Я з*їдала все швидко. В якості десерту, купувала собі морозиво. Продавщиця Олена запам*ятала мене. Якось вона делікатно поцікавилася, чому я сама. Діти наївні, але чесні. Я розповіла їй про своє життя, мамину роботу та батькову втечу. Олена глянула на мене співчутливим поглядом і сказала:
Бідненька, як же тобі з мамою не пощастило.
Я була мала, тому нічого не відповіла тій жінці. Тоді я не розуміла, що саме мені не сподобалося в її словах. Зате зараз я доросла і чудово все аналізую. Мама в мене погана, на думку Олени, а от відсутність батька її ніяк не здивувала. Чомусь його вчинок вона не охарактеризувала, як «поганий». Моя мама чудова. Найкраща! Вона купила мені житло і дала освіту.
Зараз ненька працює врази менше. Вона працювала багато тільки заради мене. Увесь вільний час, ми проводимо разом. Мама – моя найкраща подруга. Так, в неї не було можливості приділити мені час в дитинстві, але вона ніколи не забувала про мене. Моя ненька активно приймала участь в моїх захопленнях. Я ніколи не відчувала себе покинутою. Інші люди намагалися нав*язати мені негативні почуття. На їхню думку, я обов*язково повинна була сумувати через брак маминої уваги. Ні, це не так.
Що на справді мене засмучувало? Вже двадцять п*ять років, я не знаю, де живе мій батько? Коли він втік від мами, то обірвав всі зв*язки з друзями та родиною. Він не хотів нести відповідальність. Ходили слухи, що татко змінив ім*я та фамілію, аби його ніхто не знайшов. Інші знайомі запевняли, що батько виїхав з країни і більше ніколи не повертався. Я знала його ПІП, але він мого – ні. Мій «татко» навіть не цікавився якої я статті. Він гадки не мав, чим я живу, чи є в мене їжа і дах над головою. Це мене дійсно ображало та засмучувало.
Моя мама, яка трудилася заради мене, викликала в мене захоплення і повагу. Я брала приклад з неї. Вдячна їй за все, що вона зробила. «Співчутливим» можу сказати лише одне – не засуджуйте роботящих мам, не співчувайте «самотнім» дітям. Краще засудіть батька, який кинув свою дитину та люблячу його жінку.
