Жити із чоловіком, який тебе не розуміє, та не чує те ще випробування. Мабуть, багато жінок мене зрозуміє. Адже більшість із нас просто перестає на це звертати увагу та живуть власним життям поруч із таким бевзнем. І справа не в тому, що вони не говорити між собою, не спробували донести в чому проблема. Там просто глуха стіна. Тебе не сприймають в цілому. Твоя думка не важлива, а те, що ти говориш – взагалі повна маячня. Ось так. Я в цій історії взагалі головна героїня.
З чоловіком ми познайомились на роботі у подруги. Я зайшла до неї на каву, а поруч сидів її колега. Ми розговорились, потім пішли на каву і так зав’язались відносини. Прозустрічались ми декілька місяців, може більш як пів року, потім він мені зробив пропозицію та майже в той самий день я дізналась, що вагітна.
Все проходило добре. В дні, коли я лежала на збереженні чолові мені носив всіляке смачненьке. Приходив по декілька разів на день, аби просто поговорити. Мені не вірилось, що це саме мені так пощастило із цією людиною.
ТА щастя довго не тривало. Вже коли я народила, та потрібно було купу всього тільки для пологів. Чоловіка почало кривити. Сильно дорого. На тебе йде багато грошей, я стільки не заробляю. Дорогенький, а чим ти думав, коли дитину робив? А далі іще веселіше буде.
На виписку із полового мене ні хто не забрав. Мені довелось з дитиною та торбами діставатись самотужки. В таксі я їхала вся в сльозах. Вдома мене чекав бардак і п’яний чоловік на ліжку в обіймах свого друга. Навіть мені поїсти нічого не було… Не кажучи ж про решту.
Місяці пролітали в мене в пошуках грошей на життя та доглядом за дитиною. Мені не хотілось навіть бачити чоловіка. Всі мої прохання або просто поради не чулись. Від мене відмахувались, як від противної мухи. До дитини так взагалі діла не було. Спробувала я достукатись до чоловіка я робила не раз, та все дарма.. Навіть не знаю, як мені й далі з ним жити, та взагалі, що робити. Мені навіть противно з ним в одному будинку жити, адже окрім докорів нічого не маю. В прямому сенсі.
