Вже закінчувався робочий день, а ні сини, ні невістки, ні онуки мене так і не привітали з ювілеєм, проте коли я прийшла додому, то дізналась причину такого їхнього вчинку…

Кожного разу на свій День Народження чекаю з особливим нетерпінням. А коли це ще й ювілей, п’ятдесят років, то нетерплячка починається страшна.

Весь робочий колектив засипав мене вітаннями, квітами та подарунками. І так завжди. Один одного так вітаємо та влаштовуємо свято, якщо іменинник чи іменинниця не проти. Я обожнюю свій колектив, адже ми всі як одна велика сім’я. Що разу приходячи в офіс, відчуваю себе так, наче я вдома. А таке рідко де буває.

Проте не від колег і подруг я найбільше очікувала привітання. Не від них. А від трьох моїх синів, що працюють в різних містах сусідніх областей. Вони так далеко, але так хочеться, щоб в цей день вони були поряд. Та й онуків би хотіла побачити.

Але я прекрасно розумію, що це важко реалізувати, адже у всіх робота, невідкладні справи і все тому подібне. І навіть так, я все одно дуже хочу цього. Проте прекрасно все розумію і мені вистачило б звичайного привітання.

Йшов день, але ніхто ні з синів, ні з невісток, ні з онуків не привітали мене. Я спершу все списувала на зайнятість, бо ж все таки будній день, робочий час. Але коли я телефонувала їм, то ніхто не брав слухавку.

Тепер вже в мене розігралась фантазія та я стала переживати, чи часом нічого страшного не сталося, а мене просто бояться повідомити. А може і з усіма щось сталось. Загалом думок поганих багато в голові з’явилось.

Тому до кінця робочого дня настрій був повністю зіпсований. Вже і не хотілось нічого. Я одразу зібралась додому та побігла. Навіть всі квіти з подарунками на роботі в кабінеті залишила. А коли колега запропонував підвезти, то швидко відмовилась, адже від хвилювань вже сльози на очах були. Не хотілось бути з кимось в той момент. Та й розповідати про причину такого стану також.

Тому я пройшлась додому самотужки. То всього тридцять п’ять хвилин пішки. Та й погода була приємна, тепла, але не сильно жарка. Якраз саме така, яка ідеальна для прогулянки пішки.

Я прийшла додому. Зайшла в квартиру, зняла взуття та пішла до ванни мити руки. Як тільки я витерла їх в рушник, в двері задзвонили. Я нікого не чекала, але коли глянула у вічко, то мало незомліла.

Мої сини з невістками та онуками. Всі тут. За моїми дверима. Я радісно відчинила двері та почала всіх обіймати, цілувати та плакати від щастя. Виявилось, що вони вирішили на ювілей мені сюрприз влаштувати та приїхати всі разом неочікувано.

Але оо дорозі з одним із синів сталась невеличка аварія. Довго розбирались з іншим водієм, але домовились все один одному полагодити та розбиратись без втручання поліції. Тому і трохи запізнювались. А не брали слухавку від мене, бо ж не хотіли хвилювати. Особливо знаючи, як я себе в таких ситуаціях можу накрутити.

Я, звісно, трохи пообурювалась, що так робити не можна і вони мали мене повідомити та все пояснити, але в душі розуміла, чому вони так вчинили. Тому головне зараз, що діти зараз тут, зі мною і ми всі радісно святкуємо мій ювілей

Оцініть статтю
Дюшес
Вже закінчувався робочий день, а ні сини, ні невістки, ні онуки мене так і не привітали з ювілеєм, проте коли я прийшла додому, то дізналась причину такого їхнього вчинку…
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.