Вікторія розмовляла по телефону. Вона хотіла на літні канікули вивезти дітей до тітки в село. Щоб по місту не тинялися. А в селі добре, природа, чисте повітря. На літо дітей приїжджає багато. Всі, в кого в селі є родичі, намагаються відправити туди дітей. У Вікторії в селі живе свекруха. Але до неї найменше хотіла б везти своїх дітей. Потім, коли повертаються додому, Вікторія довго від них чує, яка вона погана мама. Це все робота свекрухи.
Тому вирішила, до неї більше не поїдуть. Нехай дітей своєї донечки навчає, яка в них мама погана. Вирішила телефонувати тітці. Валентина і не проти, але щоб із ними їхала і Вікторія. Одна опікуватися її дітьми не буде. В неї велике господарство, немає коли. А їм і їсти приготувати, дивитися за ними потрібно. І так прати, прибирати. Це все додаток до її повсякденної роботи. Валентина і так стомлюється, а з дітьми зовсім нічого не встигатиме.
Вікторія задумалася. В неї в планах було відправити дітей, а сама почне ремонт у квартирі. З чоловіком домовилися. Він не проти. От тільки як бути наразі з дітьми. Вони вже не маленькі. Дмитрику десять років, Оленці вісім. Як умовити Валентину, щоб погодилася. І молоко в неї своє, дітям корисно. Тому вирішила, що увечері з чоловіком іще раз телефонують їй. Можливо погодиться.
З чоловіком поговорили. Він також не хоче, щоб діти поїхали до його мами. В тому році посварилися, після того, як діти почали погано говорити про свою маму. Вирішили знову телефонувати Валентині. Дітей своїх у неї немає. З чоловіком живуть вже десять років. Коли знову телефонували, тітка погодилася. Вона радісна, весело щебетала. Говорила, що чекає їх найближчими днями. Щоб не передумала, наступного дня поїхали в село.
Валентина вся світилася. Причину Вікторія визначила відразу. Вагітна. Чоловік Валентини не дає їй нічого робити. Тому в цьому році велике господарство на літо розводити не будуть. Ходитиме з дітьми в ліс на прогулянки. Вікторія рада за тітку. Нарешті і їй випало щастя материнства. Вирішили поки що не говорити нікому. Вони не бачили, що Оленка гралася з лялькою в сусідній кімнаті.
Свекруха Вікторії також жила в цьому селі. Увечері вирішили піти провідати. Адже були в селі й не зайшли, образиться. Дмитрик і Оленка бігли спереду, Вікторія з чоловіком йшли за ними. Діти побігли вперед, дорогу знають. Поки подружня пара дійшла до подвір’я, діти вже бігали там.
Вони посиділи, розмовляли. Вже збиралися йти назад, коли свекруха запитала Вікторію:
– Що там твоя тітка, народжувати зібралася, не пізно?
Вікторія поглянула на Оленку, дівчинка опустила очі. Все зрозуміло, підслухала. Додому йшли мовчки. Дівчинка весь час відставала, була насуплена.
– Як неприємно, коли розповідати чужі секрети, — почала говорити Вікторія, — ти ж розумієш Оленко, що наразі бабця не буде тримати язика за зубами, і піде розповідати далі.
– То й що? – питає дівчинка.
– А то, що секрети видавати не можна. Тьотя Валя не хотіла, щоб інші дізналися. Іще зарано. Але ти повинна їй признатися, що видала її таємницю.
Оленка ледь не плакала. Але мама невмолима. Тому коли прийшли до Валентини, вона за руку підвела дівчинку. Оленка схлипуючи вибачилася і сказала, що то вже не секрет. Вона все розповіла бабусі. Валентина засміялася, сказала, що прощає, але надалі, щоб Оленка навчилася берегти чужі секрети.
