Ми живемо в невеличкому містечку. Тут всі один одного знають, діти разом ходять до школи, зустрічаються, одружуються. От і ми з нашими майбутніми сватами живемо на одній вулиці. Одного дня, я вирішила навідатися до свахи, уточнити деталі майбутнього весілля.
Марина та Арсен зустрічалися ще зі школи, після закінчення університету вирішили одружитися. Маринка-дівчина гарна, работяща, бачу, що сина мого кохає. Мене почала вже називати мамою. А нещодавно Арсен сказав, що Марина вагітна. Отож, скоро я стану бабусею.
Поки живота не видно, ми вирішили швидше зіграти весілля. Ми та свати не були багатими людьми, але на скромне весілля гроші відклали. От я і пішла до батьків Марини, уточнити деякі деталі весілля. Біля їхнього паркану ріс густий садок, тому вулицю з їхнього подвір’я взагалі видно не було. Тільки-но я підійшла до їхнього дому, як почула наступну розмову:
-Ой Таню, ну я не знаю…Як ви з Мариною могли таке придумати. Якщо дитина не буде схожа ні на Арсена, ні на Марину. А якщо хлопець про щось здогадається?- все повчав майбутню сваху чоловік.
– Годі.Мовчи, Семене – шипіла Таня. – Нехай так буде, як є. Маринка дуже кохає Арсена. Дівчинка заплуталася, той столичний кавалер заморочив їй голову. Ця фатальна помилка може коштувати життя нашій майбутній онучці або онуку.
Мене як облили окропом. Я пошкандибала додому, забувши за чим приходила.
А майбутня сваха таки мене помітила. Ввечері прийшла і за моє мовчання, запропонувала пристойну суму грошей.
-Наші діти просто ідеальна пара. Всі люди кажуть, що вони навіть схожі. Я завжди мріяла мати такого зятя, як твій Арсен. Золотий хлопець! Вибач її, оступилася дівчинка. Та в чому ж винна ще ненароджена дитина.
Після своєї промови, сваха запропонувала мені за мовчання 20 тисяч доларів!
І знаєте що, я взяла ці кошти! Гроші у теперішній час не зайві. За ці гроші ми зробили весілля молодим, відремонтували хату, яку моя покійна мати подарувала Арсену. У нас ще є менший син, йому через два роки вступати до університету. Решту грошей я поклала в банк на депозит.
Чоловіку набрехала, та сказала, що таку суму мені прислала моя сестра з Іспанії.
Я вчинила підло та ницо, але це брехня виправдана. Арсен з Мариною світять від щастя. Я маю маленького онука. Хіба дитя, яке народилось в чомусь винне? У нас ще потім будуть діти.
Кому треба ця правда? Я все можу зіпсувати, зруйнувати життя своїми ж руками.
Дуже надіюсь, що у наших дітей все складеться!.Я буду тримати язика за зубами, а свого першого онука люблю як рідного.
От тільки вночі, коли всі сплять, у голові рояться думки…Чи правильно я вчинила?