Мого сина звуть Михайло. І до двадцяти дев’яти років він був одиноким. Ну от не міг знайти достойну дівчину. Я, звичайно ж, переживала з приводу цього, та втручатися не стала. Це не моя справа. Якщо доля, то знайде його у будь-якому віці.
Та й не мені обирати йому наречену. З нею жити не я ж буду.
Та от настав цей довгоочікуваний день, коли Мишко представив нас своїй коханій дівчині. Якщо послухати його, то це прямо ідеальна обраниця. Звуть її Людмила. І вона обворожила мого сина. Відповідно раділа і я. Адже яке щастя бачити свого сина таким радісним.
Позустрічалися вони близько 7 місяців і Михайло зробив дівчині пропозицію. Я підтримала його як могла і навіть запропонувала допомогу з організацією.
Невдовзі ми влаштували весілля. Оце так відгуляли на славу! Батьки та інші родичі Люди були чудовими людьми. Спілкуватися з ними було легко і невимушено. Новоспечена сім’я також прекрасно ладила після одруження. Та через пів року все ставало дедалі складніше. Конфлікти траплялися частіше. І знайти спільну мову було важче.
Я ж думала, що це лише початок спільного життя. І скоро все налагодиться. Не всім же легко вжитися відразу з іншою людиною. Принаймні, на побутовому рівні.
Але як би я себе не заспокоювала, серце моє підказувало, що щось таки не йде належним чином. Та ось трапилося непередбачуване: посеред ночі до мене приїхав Міша. Попросив переночувати, навіть нічого не пояснивши. Лише на ранок вдалося дізнатися, що з Людмилою вони сильно посперечалися і вона просто виставила його за двері.
Михайло жив у мене близько тижня. Я вже не могла витримати ці переживання, зателефонувала невістці, щоб дізнатися, у чому справа. Здається, тоді вдалося владнати конфлікт і син повернувся в сім’ю, та не минуло і місяця як все повторилося. І не раз. І не два.
Скоро я дізналась про вагітність Людмили і понадіялась, що це якось врятує родину Мишка. Та всі сварки, скандали не припинилися. Я вирішила втрутитися і серйозно поговорити з сином. Можливо, щось порадити. Але тільки зараз я зрозуміла, що це було даремно.
Зараз Михайло ще більше віддалився від дружини і переїхав до мене. Мені було боляче спостерігати за такими стосунками. А ще як згадаю, яким щасливим і радісним був мій син декілька років тому. Це одруження з’їдає його з кожним днем більше і більше.
Одного дня я просто вирішила поставити Мишка перед вибором: або він щось вирішує у своїх стосунках і живе нормально із сім’єю, або нехай розлучаються і не мучать один одного. Тим більше можна бути гарним батьком, навіть не живучи з дітьми в одному домі. Тому Михайло обрав розлучатися.
А на наступний день до мене прийшла Людмила і почала плакати. Вона прямо молила мене переконати Мішу не руйнувати сім’ю. Мені так стало шкода її, що не могла видавити з себе ні слова. А лише через декілька хвилин змогла сказати, що це була моя порада для сина. І невістка почала ридати ще сильніше, а згодом і кричати, що я розвалила її щастя.
Тож зараз мені залишається лише корити себе за те, що сунула свого носа туди, куди не просили. Син так і не став щасливішим, а Людмила прямо зненавиділа мене. Тож тепер навіть боюсь уявити, як складеться життя дітей далі.
