“Мамо, я тебе більше не люблю! Я буду жити зі своїм татом!” – такі слова я почула від свого семирічного сина Вані.
Такий маленький, а такий рішучий… Він самостійно одягнувся, зібрав свої речі в сумку, яка попалася йому під руку. Ходив по усіх кімнатах квартири та прощався з усім до чого звик, попрощався з нашим домашнім улюбленцем.
Як мій син прощався з Арчі, я взагалі була в шоці і в мене навіть виступили сльози…
Арчі – це наш собака, його найкращиий друг. Він наказав йому строгим голосом: “Арчі, слухайся маму та оберігай наш дім, поки я житиму з татом!”
Я вперше бачила таку рішучість в мого маленького Вані. З рішучим поглядом він стояв в дверях і казав мені : “Мамо негайно відчиніть двері. Я хочу до тата!”
З моїм чоловіком ми розвелись близько чотирьох років тому назад. Це був тяжкий для мене період. З чоловіком в нас був повний крах стосунків, який супроводжувався постійними сварками, звинуваченнями один одного в усіх проблемах, що навколо. Цей негатив я не могла витримати, тому і вирішила, що досить! Ми поставили крапку у своїх стосунках і розлучилися. Після розлучення син залишився зі мною. Зустрічатися з рідним батьком я не забороняла. Раз на тиждень чоловік приїжджав і забирав сина для того аби провести з ним часом.
Самотньою я довго не була, я одружилася в друге. Син спокійно сприйняв вітчима, та й Сашко (мій другий чоловік) намагався з усіх сил подружитися з Ванею. Він з ним займався, водив його на грутки, проводив багато часу граючи ігри. Що тут казати Сашко вважав Ваню своїм рідним сином і повноцінно долучався до його розвитку та виховання.
Коли ми з моїм колишнім чоловіком жили разом в нас була проблема з Ванею. Він не дуже добре розмовляв і був дуже закритою дитиною. Поява Сашка у житті Вані повпливала на нього з кращого боку. Він став жвавішим, веселішим, почав гарно розмовляти і його особистісне зростання було очевидним.
Все було надзвичайно добре, тоді чому мій син вирішив жити з своїм ріднім батьком та сказав такі болючі для мого серця слова: “Мамо я тебе не люблю!”…?
Довго не думаючи я вирішила не супротивитись бажанню сина і зателефонувала до свого колишнього чоловіка, сказала що син хоче трохи часу подити з ним і дуже на цьому наполягає. Мій чоловік незабарився приїхав і забрав сина. Я йому все розповіла він віднісся з розумінням, хоче теж був частково здивований. Сказав мені не хвилюватись і що постійно буде на зв’язку.
Минає вже тиждень, як я залишилася без дитини. Цілий тиждень без сина… хтось на моєму місці релаксував би певне наповну і відчував би полегшення. Нарешті з’явився час для себе! Але це було не про мене! Я цілий тиждень не знаходила спокою і думала про сина, а саме: як він проводить час, що їсть, де був і як справи у школі?
Минуло півтора тижні, як до мене зателефонував Ваня і сказав, що хоче пожити в тата ще трохи. Я сказала сину, що він має повернутись додому, вже досить гостювати у батька, на що він відповів: “Я дорослий і сам вирішую з ким і де хочу бути!”. Тоді я не витримала і вирішила зателефонувтаи до свого колишнього. Я попросила привезти сина з усіма речима додому. Чоловік попри крики та обурення сина, привіз його додому. Я почала задумуватись чи не повести сина до психотерапевта. Як такий маленький може так говорити зі мною, чим зумовлена така поведінка семирічної дитини? Чому він мене не слухає і не поважає? Чого йому не вистачає? Чому він мене ні в що не ставить?
Наступного дня Ваня відмовився від їжі, сказав що голодуватиме поки не завезу його до тата. Ми з Сашком (теперішній мій чоловік) не знали що робити, адже мій синок не слухав мене абсолютно. Цілу ніч я проплакала і вживала заспокійливі. Зранку рішуче пішла до сина в кімнату і сказала що хочу з ним поговорити. Я присіла на ліжко і заплакала, він дивився на мене з під лоба і врешті-решт він підвівся, підійшов до мене і запитав: “Мамо щось трапилось? Чому ти плачеш?”. Я вирішила поговорити з ним як з дорослою людиною і сказала, що мені тяжко чути такі слова від нього, що він не любить мене чи не хоче зі мною жити.
“Я люблю тебе безмежно. Ти моя рідна кров, моя маленька частинка, яку обожнюю і своїми словами ти глибоко раниш моє серце. Синочку що трапилося? Чому ти себе так поводиш?”.
На всі ці запитання я отримала наступну відповідь: “Мамо я люблю тебе! Не плач! Я просто хотів пожити з татом, я думав ти приїдеш до нього і ми знову житимемо разом! Я хочу щоб ми всі знову жили разом! Я не розумію чому ми окремо, це все через мене? Це я винен?”
Я дивилася на сина і не розуміла, як я могла так помилятись в своїй дитині і чому не поговорила з сином, адже я не зрозуміла що в нього проблема він винуватить чомусь себе у нашому розлученні. Я обійняла його міцно і промовила: “Синочку ти не винен і нашому розлученні. Ми з татком любимо тебе! У дорослих так буває, не зійшлись характерами, ми зовсім різні, але ми ж залишилися друзями і маємо такого маленького красунчика, який радує нас своїми досягненнями”.
Він подивився на мене своїми великими круглими оченятами обійняв ще міцніше за шию і сказав що любить мене і більше не буде мене засмучувати. Ось так і завершилася наша історія. Прийшов Сашко (мій теперішній чоловік), Ванечка попросив вибачення за свою поведінку і промовив тихенько: “Тато Саша я вас теж люблю! Мамо і татка свого люблю! Більше так не буду”.
З цієї історії висновок був один, потрібно частіше спілкуватися з дітьми. Ми ледве не втратили сина, адже особисте звинувачення в розлученні батьків могло перерости в щось більше. Тому спілкуйтесь зі своїми дітьми частіше аби уникнути будь-яких загроз та проблем!
