Я завжди думала, що будь-який заклад дбає про свою репутацію та старається, щоб клієнти повертались та рекомендували їх заклад іншим. Проте нещодавно я переконалась, що це далеко не так.
Той заклад я більше не тільки не відвідую, але й не рекомендую його своїм друзям та знайомим. Бо після першого і останнього свого візиту туди, я була у легкому недоміні або навіть напевно правильніше сказати, у обуренні
В мене був прекрасний день. Це був вечір п’ятниці. Я закінчила робочий день, на роботі все пройшло чудово, настрій був чудовим, а тому я захотіла повечеряти в ресторані, а не стояти біля плити. Я гарно попрацювала, тому можу собі дозволити.
Приємна музика, приємна атмосфера. Я замовила собі улюблені страви та чаю та насолоджувалась. Вечір був справді дуже приємним, але все закінчилось рівно в той момент, коли я оплатила своє замовлення.
Я покликала офіціанта та попросила принести мені рахунок. Через декілька хвилин він вже був в мене на столі. Коли я потягнулась в гаманець за грошима, то зрозуміла, що в мене багато дрібних грошей, тому вирішила, що розрахуюсь ними. Тим більше дрібні для видачі решти завжди добре.
Але коли офіціант глянув на те, як я розрахувався то став вимагати, щоб я оплатила нормальними купюрами, а не «цим», а також запитував де його чайові. Я вкрай здивувалась такій нахабності. Що це взагалі таке?
– Чайові не є обов’язковими, а за таку нахабність, з вашого боку, про них навіть не може йти мови.
– Якщо ви не дасте мені чайових, то в мене не буде заробітку, а за такі дрібні купюри я отримаю на горіхи від керівника.
– Мені дуже шкода, але це не привід мені хамити. Беріть свої чайові та великі купюри, але більше мене ви тут не побачите. – Відповіла на останок я.
Я розумію, що керівництво таке жорстоке та низький заробіток, але таке відношення взагалі не є нормальним. Я б з радістю поклала йому хороші чайові, коли б він взяв рахунок, але він одразу став виставляти претензії… Так, я таки дала гроші, бо ж мені стало шкода хлопця, але все ж…
Більше туди я не ходжу, бо настрій тоді був геть зіпсований.