**Щоденник Миколи**
Більше не готую для всіх! Лише для себе та Софійки. Та що це таке? обурився Андрій. Тому що в нашій родині, як я переконалась, кожен сам за себе. Ось і живіть так!
Мамо, де мій сніданок? Оля вдерлася до спальні без стуку. Я запізнююсь до школи!
Марійка спробувала підвестись, але голова запаморочилась. Термометр показував тридцять вісім і вісім. Горло боліло, в грудях хрипіло.
Олю, я хвора Візьми щось із холодильника.
Там порожньо! Тільки йогурти для маленької! Донька стояла в дверях, склавши руки на грудях. Завжди ти тільки про неї й думаєш!
З дитячої почувся плач. Софійка прокинулась. Марійка змусила себе встати. Ноги підгиналися, в очах темніло.
Маріє, де моя сорочка? Андрій виглянув із ванної. Блакитна, у смужку?
У шафі має бути
Нема! Ти прасувала її вчора?
Марійка притулилася до стіни. Вчора вона ледве трималася на ногах, доглядаючи за молодшою.
Ні, не встигла.
От дідько! У мене нарада! чоловік роздратовано грюкнув дверима.
Софійка плакала все голосніше. Марійка пішла до доньки, взяла її на руки. Малеча притулилася, схлипуючи.
Мамо! крик Олі з кухні. Тут немає нічого! Навіть хліба!
Гроші на столі, купи собі щось дорогою.
Я не буду заходити в крамницю! У мене контрольна! І взагалі, це твоя справа годувати сімю!
Марійка мовчки зайшла на кухню, тримаючи Софійку. Дістала з морозилки котлети, поставила пательню.
І макарони звари! наказала Оля, не відриваючись від телефону.
Поки готувався сніданок, Андрій вийшов із спальні в помятій сорочці.
Довелося вдягнути цю. Виглядаю, як жебрак. Дякую тобі!
Марійка мовчала. Говорити було боляче, а сил пояснювати не лишилось.
У Лізи сьогодні день народження, оголосила Оля, накладаючи макарони. Я після школи піду до неї. Повернусь пізно.
Олю, мені дуже погано. Може, залишишся вдома? Допоможеш із сестрою?
Ще чого! Я півроку чекала на цю вечірку! І взагалі, я не просила мене народжувати! Це ваші проблеми!
Донька схопила рюкзак і вилетіла з квартири, грюкнувши дверима.
Андрій доїдав, гортаючи новини у телефоні.
Андрію, може, сьогодні раніше прийдеш? Мені дуже погано.
Не можу. Після роботи корпоратив. Службові обовязки, ти ж розумієш.
Але я ж хвора
Ну, випей парацетамол. Ти ж не лежача. Тримайся якось.
Він чмокнув її у скроню гарячу, вкриту від поту і пішов.
Марійка залишилась сама з трирічною донькою. Софійка вимагала їжі, ігор, уваги. Вона робила все автоматично, відчуваючи, як сили покидають її.
На обід температура піднялася до тридцяти девяти. Марійка ледве нагодувала дитину, поклала спати і впала на ліжко. У голові гуло, серце калатало.
Телефон задзвонив. Повідомлення від Олі: *«Мамо, дай грошей на подарунок Лізі. Терміново!»*
Марійка не відповіла. Не було сили навіть підняти телефон.
Увечері першим повернувся Андрій. Під мухою, веселий, із пакетом із магазину.
Купив пива та чіпси! Суттєвий матч сьогодні! Він плюхнувся на диван, увімкнув телевізор.
Андрію, погодуй Софійку, будь ласка. Я не можу встати.
Що, зовсім погано? нарешті подивився на дружину. Чого ти така червона?
Температура висока. Весь день
Ну, то викликай швидку, якщо зовсім кепсько. А де Софійка?
У ліжечку. Скоро прокинеться.
Гаразд, погодую. Але нехай спочатку прокинеся.
Донька прокинулась за півгодини. Плакала, кликала маму. Андрій неохоче відірвався від телевізора, взяв її на руки.
Чого ревеш? Ходи до тата!
Але малеча рвалася до мами, плакала ще голосніше. Андрій збентежився.
Маріє, вона до тебе хоче!
Дай їй печиво з шафи. І сік.
Де? Я не знайду!
Довелося встати. Світ захитався, ледве встигла схопитися за стіну. Дістала печиво, налила сік. Софійка трохи заспокоїлась.
Оля повернулась опівночі. Марійка не спала температура не давала заснути.
Чому не відповіла на повідомлення? з порога почала донька. Мені довелося гроші у Лізиної мами позичати! Сором!
Олю, я весь день із температурою під сорок
Ну й що? Телефон взяти не могла? Дві секунди!
Наступного ранку Андрій розбув її, трясучи за плече.
Маріє, вставай! Мені на роботу, а Софійка реве!
Температура впала, але слабкість лишилась. Марійка встала, взяла доньку, почала одягати.
А сніданок? спитав чоловік.
Зроби сам. Я відведу Софійку до садка.
Сам? Та я не вмію! І часу нема!
