Я була переконана: все, що могла, я дітям дала, і від сьогодні можна розпочати жити для себе. І стала кошти накопичувати для себе, можливо, куплю собі авто чи квартиру, або поїду кудись відпочивати. Та на тижні зателефонували доньки й повідомили, що найстарші внучки, майже одночасно, планують весілля. Обидві думали, що гроші, які я для себе назбирала, я віддам їм, аби ті змогли придбати собі житло. Та я їм відмовила, адже грошей вистачить тільки квартиру для однієї. Хіба так справедливо та гарно з моєї сторони? Звісно, що ні. Тим паче мені треба десь та за щось жити.

Мені 65 літ, уже понад 15 років я працюю в Італії. Мене заохотила їхати сестра, я погодилася. З чоловіком у нас погані стосунки. Не знаю, чому я вибрала саме його та терпіла це все. Хоча, раніше моєю основною ціллю було вийти заміж, а за кого не так вже й важливо. Як стукнуло 18, одразу вийшла заміж за Олега.
На початку наше подружнє життя було не таким й поганим. Проживали в одній хаті з моїм татом. Правда, будинок був уже геть старий, але нічого кращого Іван не міг мені надати. З народженням дітей все ставало гірше. Олег ходив трохи на роботу, наче й заробляв, але тих грошей я ніколи не бачила. Добре, що нам допомагала моя мама.

Коли доньки стали вже дорослими й почали самостійне життя, я серйозно задумалася над своєю долею. Усе було настільки погано в матеріальному плані: ми не мали що дати своїм донькам за придане. Тому обидві вони пішли жити до своїх чоловіків. І тій, і тій попалися не дуже приємні свекрухи. Складно їм там було.

Потім прийшли такі часи, що люди з нашого села почали виїжджати та їхати на заробітки, хто куди, але найбільше до Італії. Однією із таких була моя сестра. Після поверненні з Італії, Світлана зайшла до мене в гості. За чотири роки на заробітках, вона зробила такі вже шикарні ремонти в будинку, дах перекрила, паркан поставила, усі сусіди були шоковані.

Сиділи ми з нею й говорили. Та зайшла мова про те, чи я не хочу разом з нею поїхати? Вона гарантувала мені, що там я зможу мінити своє життя на краще й грошей заробити.

Я обіцяла, що подумаю, але вона сказала, щоб я швидше приймала рішення, бо часу було обмаль. От і погодилася, а що зволікати. Сестра по приїзду відразу знайшла для мене роботу. Тоді я була налаштована заробити донькам на житло, аби ті жили у своїй квартирі та не слухали докорів від свекрух, що вони прийшли в їхню хату ні з чим. Відверто кажучи, мене мучила совість.

Цю мету мені вдалося виконати за сім років. Кожній я придбала однокімнатну квартиру. І протягом цих семи років один або два рази на місяць спаковувала сумки з продуктами та передавала. Усе порівно, аби не сварилися та не ображалися. Згодом однокімнатної квартири їм стало замало, я була змушена ділити зарплату і висилати кожній, а вони вже собі там розбиралися.

Чоловік старшої доньки теж їздив на заробітки до Німеччини, тому вони досить швидко продали однокімнатну та купили трикімнатну квартиру. Мали двох донечок та одного сина, тому заради них і старалися.

Молодша дочка мала одного сина, тому вони з чоловіком купили двокімнатну квартиру, відповідно продали однокімнатну.

auribeausursiagne.fr

Я була переконана, що вже вдосталь дала та допомогла дітям і можу розпочати жити для себе. Поступово стала відкладати кошти для себе, можливо, собі на квартиру чи машину, або ж на відпочинок. Забули сказати, що я тепер одна. Мама померла дев’ять років тому, а чоловік — три роки тому.

На тижні зателефонували доньки та повідомили, що двоє найстарших внуків, майже одночасно планують весілля. Доньки думали, що я дам їм гроші, які накопичувала для себе, на купівлю квартир. Та я була змушена відмовити. Тому що грошей вистачило б на одну однокімнатну квартиру. Я ж можу внучці подарувати квартиру, а внукові — ні, чи навпаки, неважливо. Але й мені ще треба десь та за щось проживати.

На жаль, доньки цього не зрозуміли, подумали, що я пошкодувала для них грошей, образилися на мене. І після цього не писали та не дзвонили мені. От така їхня вдячність за все, що я для них зробила.

 

Оцініть статтю
Дюшес
Я була переконана: все, що могла, я дітям дала, і від сьогодні можна розпочати жити для себе. І стала кошти накопичувати для себе, можливо, куплю собі авто чи квартиру, або поїду кудись відпочивати. Та на тижні зателефонували доньки й повідомили, що найстарші внучки, майже одночасно, планують весілля. Обидві думали, що гроші, які я для себе назбирала, я віддам їм, аби ті змогли придбати собі житло. Та я їм відмовила, адже грошей вистачить тільки квартиру для однієї. Хіба так справедливо та гарно з моєї сторони? Звісно, що ні. Тим паче мені треба десь та за щось жити.