Зі своїм чоловіком я p0злyчuлacя, коли була ще на шостому місяці вагітності. К0лuшнiй мій, на превеликий жаль, виявився далеко не тим, за кого себе видавав увесь цей час, тож після p0злyчeння він залишив мене ні з чим. Я була розчарованою та водночас розгубленою, не знала, куди мені йти та що робити далі. І єдина, до кого можна було звернутися, стала моя матір. Вона прийняла мене до себе та запропонувала жити разом, пообіцявши допомогти з дитиною. Мама заспокоїла мене, сказавши, що я ще обов’язково зустріну своє справжнє щастя, а цей невдалий життєвий досвід стане мені уроком на все життя. Після її слів я трошки заспокоїлася та вирішила взяти себе в руки.
Відтоді сенсом мого життя стали мама та майбутня дитина, заради яких я і жила. Я дізналася, що чекаю на дівчинку, і дуже цьому раділа, адже завжди мріяла бути мамою донечки. Я народила здорову дитину. Ми з мамою домовилися, що допоки вона сидітиме з донькою, я працюватиму на роботі та забезпечуватиму їх. Я єдиний годувальник у сім’ї, тож грошей в нас не так і багато. Частина коштів іде на доньку, інша частина – на оплату комунальних та покупку продуктів. А ще на ліки, адже останнім часом мою маму часто турбує високий тиск. Втім, поки що іншого виходу в мене немає.
Мені надзвичайно важко тягнути все на своїх плечах, в такі моменти дуже хочеться, щоб поруч було сильне чоловіче плече, біля якого я змогла б відчути себе маленькою дівчинкою. Втім, ніколи опускати руки, я вірю – все найкраще в моєму житті ще попереду. У мене є однокімнатна квартира в місті, яку залишила мені в спадок бабуся. Всі навколо лише й говорять, що чудово було б здати її в оренду та отримувати від цього додаткові кошти, за які літом можна було б звозити донечку на відпочинок. Навіть моя мама намагається мене в цьому переконати. Але я категорично проти такого варіанту через свій невдалий попередній досвід з квартирантами.
Колись тут вже жили люди, молода сімейна пара. В результаті, мало того, що вони зробили в хаті безлад, в кінці квартиранти втекли, залишивши на мене борги за комунальні послуги, які я довгий час сплачувала. Тому це житло я вирішила залишити своїй доньці, щоб їй колись було легше починати самостійне життя. А вона вже сама колись вирішить, чи продавати те помешкання, чи йти туди жити. Як ви думаєте, правильно я зробила?
