Ми з чоловіком ось уже 15 років як одружені. На сьогодні ми повністю забезпечені. Придбали власний будинок, маємо хорошу машину, сину допомагаємо та відкладаємо про всяк випадок.
Ще на початку нашого спільного життя ми з Женею вирішили ризикнути та всі свої заощадження вкласти у якусь справу. Рідні нас відмовляли, просили витратити кошти на щось корисне. Але ми зробили по-своєму. Відкрили власне СТО. Справа вдалася, тому тепер маємо гарний капітал та ще й самі на себе працюємо. Чоловік займається клієнтською базою та підлеглих консультує, а на мені діловодство й фінанси.
До нас на роботу частенько заглядає рідний брат Жені Вова. Він також одружений, має доньку. Свого часу Вова вирішив взяти приклад зі старшого брата та відкрити свою справу. У них невеличке сімейне кафе, близько біля нашого СТО.
У п’ятницю я раніше пішла з роботи, бо треба було приготувати вечерю. Син з невісткою обіцяли заїхати в гості. Десь через годину Женя теж уже був вдома. Прийшов якийсь заклопотаний. Коли я запитала, що сталося, він зізнався, що позичив брату чималеньку суму грошей. «Вова прийшов такий сумний та розгублений. Сказав, що терміново потрібні гроші, а у них потрібної суми немає. Попросив позичити, а через декілька місяців усе поверне».
Мені ця ситуація зовсім не сподобалася. По-перше, я розсердилася, що чоловік прийняв таке рішення без мого відома. Це наші спільні гроші, тому я теж маю право голосу. А, по-друге, що таке могло статися, що гроші потрібні терміново.
Згодом я зрозуміла до чого була та терміновість. Виявляється Вова купив для своєї дочки новесеньке авто. Я не витримала та висловила своє обурення чоловіку. Вимагала у нього негайно піти до брата та сказати, щоб якомога скоріше повернув борг. Та Женя у мене м’яка натура, до того ж надто довірливий. Я знала, що він нічого не казатиме та не нагадуватиме, тому вирішила розібратися з усім сама.
Пішла у їхнє кафе та одразу направилася у кабінет директора. Працівники почали мене зупиняти, мовляв, стороннім не можна, але якщо я вже набрала парів, то мене ніхто не зупинить.
-Вова, ти не хочеш мені сказати, коли збираєшся повернути борг? Нагадаю, що вже минуло сім місяців, а ти в гості не заглядаєш, на дзвінки не відповідаєш.
-Та не хвилюйся так, Марино! Я ж сказав, що поверну, значить так і буде. Ми ж рідні, куди я від вас подінуся – почав мені щебетати брат чоловіка.
–Я ці казочки слухати не буду, щоб через два місяці повернули усю суму, а якщо немає – машину продайте – сказала останнє слово та пішла додому.
Я знала, що чоловік відстоювати наші кошти не буде. До суду звернутися не можна, адже позичав Вова гроші без розписок та свідків, та й Женя все відав добровільно. Вирішила зачекати, а раптом у родичів совість заграє й вони нарешті повернуть борг. Як й очікувалося через два місяці ніхто нічого не повернув. Чоловік вимагати гроші у брата не збирався, бо йому соромно, а от мені ні. Це наш гроші! Я востаннє вирішила попередити боржника, але вже по-поганому. Прийшла в кафе й при всіх працівниках затіяла скандал. А коли мене стали виводити на вулицю, кинула наостанок: «Схоже у вас не прийнято гостинно поводитися з гостями. Побачимо, що ви будете робити з ревізором після моєї скарги»
Наступного дня Вова повернув Жені все до останньої копійки й після того припинив з нами спілкуватися.
