Біля супермаркету зустріла бабусю з простягнутою рукою. Зазвичай я не даю грошей пр0хачам. Живу за принципом, що людині треба давати вудку, а не рибку. Усі пр0хачі – це потенційні алк0голіки або «pаби», що працюють на когось, так до того вважала я. Однак ця бабуся не виглядала на опyщену і точно не вдавалася до чаpки. Мимохіть взяла гаманець і поклала старенькій на поділ 100 гривень. Бабуся кивнула головою і уста промовили: «Дякую, дитино». Я подумала, що вона в минулому могла бути вчителькою чи акторкою, а зараз опинилася на вулиці. Шкода стало старенької.
Зайшла в магазин, купила все, що треба було, і з повними сумками подалася на вихід. Зауважила, що бабуся вже кудись зібралася. Куди? Цікаво? Я пішла за нею, оскільки вона прямувала моєю вулицею. У руках несла невелику торбинку – встигла також скупитися. І ось вона зупинилася біля старенького закинутого сараю. Важко відчинила трухляві двері і зникла за ними.
Мене розібрала крайня цікавість, що ж там, за цими дверима? Хоч, звісно, було небезпечно заходити в такі приміщення. А раптом там є ще хтось, що може дaти чимось важким по г0лові. Але цікавість перемогла.
Я тихенько зайшла в сарай і була вражена побаченим. У занедбаному приміщенні містився старий диван, накритий зношеною ковдрою. Поламаний стілець служив за стіл. На нього моя знайома розкладала свої пожитки, які, вочевидь, щойно придбала. Це був хліб, пакет молока і масло.
Моя поява злякала бабусю. Вона опустилася на диван. Між нами зав’язалася розмова.
Як з’ясувалося, старенька живе в цьому закинутому приміщенні вже два місяці. Чоловік помер кілька років тому. Залишилася сама у невеличкій квартирі. Однак стала жертвою шахраїв. Так опинилася на вулиці. Залишився у неї лиш цей сарай. Ось так вона опинилася тут. Пенсії їй не вистачає на прожиття, бо купує щомісячно дорогі ліки, без яких не може обійтися. А зараз ще мусить подбати про одежу, бо насувається зима. З кожним днем стає все холодніше. А в неї нічого більше з речей нема, лиш те, що на ній.
Мені дуже стало шкода цю бабусю. Вирішила їй якось допомогти. Написала пост в інтернеті з проханням, хто може віддати самотній жінці в користування житло. Добрі люди відгукнулися. Надарували багато теплої одежі. Також, що найважливіше, одна жіночка погодилася віддати старенькій невеличку дачу, що примикає до села. У ній були і світло, і опалення, і водопровід. Одним словом, усе необхідне для життя.
І, що важливо, ця жінка сама бажала переселитися сюди, бо любила тихе сільське життя. А самій якось не хотілося – сумно. А з бабусею вона погоджувалася жити тут.
Так вирішилася ця проблема. Я з подружками тепер щотижня провідувала свою знайому бабусю. Привозила їй продукти. Вона ожила, очі засвітилися радістю. Жінки добре зжилися. Завели собі котика. Мріяли з настанням весни засадити невеликі грядки, щоб мати з чого зварити борщ.
Повертаючись від бабусі, думала, що навкіл нас є багато людей, які потребують нашої допомоги, нашої уваги. Часом зовсім мізерної, щоб вони почували себе щасливими, потрібними, живими. Особливо зараз. Отож, не проходьте повз людей, яким ви можете допомогти. Можливо, саме ви врятуєте їхнє життя.
