Є батьки, які після того, як їхні діти виростають, намагаються їх якомога довше втримати біля себе. Коли діти знаходять своїх других половинок та планують одружитися, у батьків одразу виникає паніка, адже тепер вони залишаться самі у порожній квартирі. У мене також є син Лука. Я завжди вважала, що треба давати дитині власний простір і незалежність, розуміючи, що одного дня Лука побудує своє життя поза межами нашого дому.
Одного разу син познайомив мене зі своєю дівчиною, Галиною. Я знала про те, що його почуття щирі й він дійсно закохався, тому, коли Лука виявив бажання одружитися, я вже була готова. Після знайомства з невісткою у мене виникло приємне відчуття того, що вона хороша дівчина й буде гарною господинею. Галина здалася мені добросердою, розумною і скромною – ідеальна пара для мого сина.
Минув час, і молода пара зв’язала себе тенетами шлюбу. Ніхто з нас, включаючи батьків Галини й мене, не був у змозі купити для новоспеченого подружжя новий будинок. Оскільки у батьків Галі була ще молодша донька, а жили вони у двокімнатній квартирі, я запропонувала дітям пожити деякий час зі мною, поки вони не стануть на ноги. Однак незабаром я почала шкодувати про своє рішення допомогти.
Моя невістка досить скоро вжилася в новій ролі дружини та господині дому. Через кілька місяців спільного проживання, у мене склалося враження, що це я мешкаю у них на квартирі, а не навпаки. Галина все переробила та переставила на власний лад. Я нічого не могла знайти у власній квартирі. Вона навіть мої речі чіпала без дозволу й перекладала, куди їй заманеться, а що не подобалося, той взагалі викидала у смітник.
На жаль, мій син слідував поведінці своєї дружини. Він не робив жодного внеску в утримання будинку. Я самотужки оплачувала комунальні платіжки, купувала продукти та засоби гігієни. Виходить, що тепер всю свою зарплатню я витрачала виключно на квартиру та побут, а на особисті потреби не залишалося ні копійки. Через відсутність у них побутових навичок, більшість обов’язків з приготування їжі та прибирання також лягла на мої плечі.
Розмірковуючи над цією ситуацією, я зрозуміла, що припустилася помилки, не заохочуючи невістку виконувати домашні обов’язки, поки ми тільки приживалися одна біля одної та й син міг взяти на себе частину плати за комунальні послуги. Після кількох місяців життя у ролі гувернантки, кухарки та «гаманця» я нарешті наважилася поговорити з дітьми. Я пояснила їм, що не можу більше працювати як неоплачувана хатня робітниця, і запропонувала дітям поділити хатні обов’язки та сформувати спільний бюджет. Мені не потрібно, щоб вони віддавали туди всю свою зарплатню, лише на оплату комунальних та покупку продуктів, тим більше я також вноситиму туди свої кошти.
Невістка почала крутити носом й син не зрадів, що доведеться витрачати свої гроші.
–Ну, діти, якщо ви не можете зі мною вжитися, тоді вам варто подумати про те, щоб винайняти власну квартиру – випалила я їм у пориві гніву.
Я була справді виснажена й хотіла відпочити, а їм настав час подорослішати та думати про свою власну сім’ю самотужки.
По суті, мій досвід дав зрозуміти, що молода сім’я, які б не склалися життєві обставини, повинна жити окремо. Нехай це буде орендована невеличка квартира, але головне – що вони самі господарі й нікому нічого не винні.
Я дала синові місяць, щоб він встиг винайняти квартиру та перебратися зі своєю дружиною жити окремо. Звісно Лука розсердився, кричав, й навіть заявляв, що більше до мене не приїжджатиме. Я знаю, що його образа тимчасова й настане час, коли він мені ще подякує.
